Розділ 2. В чому моя провина?

Коли не вдається забути те, що хочеться, починаєш миттєво злитися. Злість розриває тебе на частини, але вона тобі не підвладна. Хоч вона і звикла все тримати під контролем, все тримати в собі, бо Ґрейнджери вони такі, але більше не витримує. Бачити його з "цією" більше не під силу. Під цією мається на увазі Лаванда, а під ним Рональд, її "друг" чи як його тепер назвати? Все заплуталося. А ваша історія закінчилася, так і не розпочавшись. Власне, що мало розпочатися. Герміона не помічає його, Рон не помічає її. І лише ваш палко коханий друг Гаррі розривається між вами, бо знає,  бачить ваші серця наскрізь. Його не обдуриш. Лише йому єдиному виливаєте душу. Коли серце розбилося вщент, коли танцювали свій, здавалося б, останній танець на склі, коли ваші очі видавали біль, Гаррі Поттер був поруч, зробив для вас обох те саме, що ви, не замислюючись, зробили б для нього.

— Я не можу зрозуміти, чому вона так поводиться, Гаррі. Все змінилося з того часу, як у моєму житті з'явилася Лаванда. Я відчуваю якусь ейфорію. Не скажу, що це прямо кохання, але мене тягне до цієї дівчини. А Герміона, мабуть, просто не може прийняти той факт, що в мене тепер є особисте життя, що я більше не  жилет для її сліз, коли поставили оцінку нижче, ніж вона заслужила. — Рон розумів, що починає нести нісенітницю. Коли  це Герміона плакала у нього на плечі? Це він завжди біг до неї, якщо треба було витягнути з проблем його дупу, прикрити перед Макґонеґел, дати слушну пораду і взагалі, бути паличкою-рятівницею на всі випадки життя.

— Герміона якраз розуміє, що в тебе тепер своє життя. Просто такі раптові зміни пригнічують її психіку. Це нормально, Роне! — Гаррі намагається підібрати слова, щоб не зачепити за живе жодного  з друзів, які зовсім не дружні почуття одне до одного відчувають. Рон повністю зайнятий Лавандою, бо не може наблизитися до Герміони, боїться своїх почуттів до неї. Герміона ж не може пробачити зради з його боку, на мить забуваючи про те, що він не її власність, не її домашній песик, який всюди слідує  за господинею. Але Візлі охоче б це зробив, знаючи, що потрібен їй, що його почуття взаємні, що вона більше не подивиться на нього своїм гордовито-призирливим  поглядом, ніби бачить перед собою комашку, що не має права голосу.

— Герміона завжди була трохи психованою. Раніше я її побоювався, але тепер зрозумів, що це лише комплекс неповноцінності. Вона заздрить, що я закохався раніше за неї. Хоча закохався – голосно звучить. Вона ж не думала, що я зможу привернути до себе увагу будь-кого. — І знову його слова схожі на дурницю. Все крутиться навколо того, який він молодець і яка погана Герміона, що не зізналася йому першою, що не принижувалась і не рвала на собі волосся на очах у всіх, що не врізала Лаванді, бо ревнує. Чомусь Візлі не вірив, що Ґрейнджер може страшенно ревнувати. Особливо його. Особливо до такої, як Браун, легковажної  дівчини-хохотунки, яка знає, хто, де, з ким і скільки разів.

— Припини, Роне. Ми ж знаємо, що це зовсім не так. Герміона прекрасна дівчина, відданий друг і найчутливіша людина, яку я знаю. Просто у неї важкий період у житті. Знаєш,  нестерпно важко закохатися без взаємності. Таке кохання завдає болю, робить тебе німим, сліпим і глухим! — Гриффіндорець випалив це все просто у вічі другові, з надією на те, що той зрозуміє, чому все так, через кого все так і як це виправити.

— Стривай. Герміона в когось закохана? Хто він? Я питаю, хто він? — Рон виходить із себе, притискає Поттера до стіни, дивиться поглядом диявола, готовий будь-якої миті накинутися на друга з кулаками, якщо той зараз же все не розповість.

— Вона закохана вже давно. Але цей придурок, якого вона до нестями любить, впритул її не бачить, або вдає, що не бачить. Але вона страждає. Не знаю, наскільки її вистачить. Каже, що сильна, каже, що впорається. Але я, на відміну від її обранця, не дурень. Бачу, що ось-ось і зламається. Або вже зламалася, але продовжує твердити, що все гаразд. А нічого не в порядку, друже! — Гаррі вивільняє одну руку, другою поправляє окуляри, потім бере книги і, залишаючи Рона в глибоких роздумах, прямує до кабінету професора Слизорога.

Він і так запізнився на півгодини, а вислуховувати занудні повчання від професора Макґонеґел зовсім не хотілося. Тому Поттер входить до кабінету трохи спантеличеним, намагаючись знайти очима Герміону. Але її немає серед учнів. Зате Лаванда з Парватті не вгамовуються в спробах створити гарну амортенцію. Начебто Лаванді мало того, що Рон тягається за нею весь день, що вони тільки тим і зайняті, що цілуються та затискаються по кутках. Трохи гидко. Гаррі стало нудити, як уявив собі цих двох десь у темних провулках Хогсміда, що ненаситно цілуються. Потім згадав про Герміону і став задаватися питанням: де вона?  Ґрейнджер ніколи, ні за яких обставин не пропускала заняття. Із важких роздумів Поттера витягла Джіні. Вона смикнула Гаррі за рукав мантії, щоб той звернув на неї увагу.

— Гаррі, що відбувається? Ти можеш мені сказати Це ж я! — Джіні відкриває підручник на потрібній сторінці і починає чаклувати над зіллям, так само запитливо дивлячись на грифіндорця.

—Ти про що взагалі? Нічого не відбувається! Це в тебе життя прямо кипить-вирує. Про вас із Діном уже легенди ходять. Мабуть, для нього любовне зілля готуєш? Хочеш, щоб ви були щасливі до старості і померли в один день? — Гаррі тяжко дається самоконтроль. Він розуміє, що його заносить, але марно лагодити дах, якщо його геть-чисто знесло. Одна лише згадка про Джіні, немов гостре лезо, проникало прямо в серце і вирізає там по літерах її ім'я. І якщо Рон — сліпий дурень, то Гаррі справжній боягуз. Чим він кращий за Рональда? Кому з них легше? Йому чи Герміоні? Або відповідь надто очевидна. Їм обом нестерпно боляче любити тих, хто зараз ніжиться в обіймах інших, хто дарує свої поцілунки іншим, хто розповідає про все іншим. Дика несправедливість? Або, можливо, просто тупа закономірність.

— До чого тут я і Дін, якщо мова про тебе, Рона та Герміону. Що з вами трьома таке? Герміона ходить похмуріше за хмару. Рон як не від світу цього. Він і так розумом не виблискував, а після того, як почав пропадати з Браун, геть-чисто мізки розгубив. І в тебе, як бачу, також не всі вдома. Ти став іншим. Не таким, яким я знаю тебе! —  Джіні починає біситися. Її зупиняє лише те, що в кабінеті професор, а інакше вона б усе тут рознесла до собачих чортів.