26

Травень дивує погодою. То спека, то дістаєш пальто. Але все цвіте, нагадуючи про життя. Зустрічаєш знайому. Вона достатньо зла, заздрісна, тому ви майже не спілкуєтесь. А тут випадково зіткнулися, а ти вперше нікуди не поспішаєш. Вона дивується твоєму волоссю, вказує на те, що з прямими тобі було краще. Особисті кордони й існують для того, щоб їх ось так просто порушували. Як завжди, усім незадоволена. Погода не та, люди не ті:

-Знаєш, я вже вмію відрізняти місцевих від переселенців. – Хизується вона.

-І як же ти це робиш?

-Так вони виглядають інакше. Дивне вбрання. Я б таке ніколи не купила та й точно б не одягла на себе.

-А ти не думала, що вони просто не мають вибору? Людина могла втратити все, рятуючи своє життя.

-Але ж можна якось гарніше вдягнутися, а не ходити так. – Не вгамовується знайома.

-Ні, не можна. Ти навіть не уявляєш, що довелося пережити людині, щоб йти зараз по вулиці у одязі, який тобі вважається дивним.

-А ще ведуть вони себе зухвало. Немов, їм усі щось винні. – Ігноруючи тебе, продовжує знайома.

-Так. Дехто дійсно таке собі дозволяє, але завжди треба пам’ятати про людський фактор.

-Ага. Вони приїхали, а ми страждаємо.

-Добре. Ти й далі страждай, а я напевно піду. Мені не до вподоби подібні розмови. Та й ти мені не дуже подобаєшся. Сподіваюсь, наступного разу, ти просто пройдеш повз. – Уходиш, але осад та засудження залишається з тобою. Все ж таки Війна дійсно показує справжнє обличчя людину.