25

Бабуся чоловіка продовжує переживати. Навіть рік потому вона відразу телефонує, бо їй хтось сказав, що місто бомбили. Втишаєш її, все пояснюєш, а потім відволікаєш розмовами про що завгодно, аби вона не переживала. У неї День народження на початку травня, але як й минулого року, ви не їдете до села, а вітаєте телефоном, надсилаєте подарунок поштою. Вона радіє, все розуміє, та немов обіймає словами. Отже, травень, а твій лютий продовжується й досі. Вибухи іноді пробиваються крізь сон, а одного разу, весняний грім викликає панічну атаку. Гроза почалась раптово, вночі. Ти спиш достатньо чуйно, щоб підскочити від гучного звуку. Тобі здалося, що то приліт, але чоловік заспокоїв. Він завжди так робить, бо знає, яка ти вразлива. Заварив чай, обійняв. І байдуже, що третя ранку, що йому рано вставати на роботу, він завжди тебе захищає, навіть від грози.

          Твої друзі влаштовують свій сольний концерт. Презентація альбому, тому ти ідеш їх підтримати. Після ви ідете гуляти. Ввечері не має сирен, на набережній багато людей, всі насолоджуються весною. Вже темно, а ви все ще на вулиці. Виявляється, тобі не вистачало нічних прогулянок, ти від цього відвикла, бо зазвичай у десятій годині ти вдома. Проводжаєте подругу по тій вулиці, де крилата падлюка влучила у дім. Ти бачиш руйнування вперше за довгий час й стає моторошно. Ти свідомо обходила це місто. Та й подруга теж тут намагається не ходити, а сьогодні, чомусь ви обрали саме цей шлях. Напевно, так вирішили зорі. Тобі стає ніяково. Біль починає про себе нагадувати, підступно підкрадаючись до грудей. Навіть читаючи новини, ти завжди намагаєшся не дивитися на те, що накоїли кляті окупанти. Пройшло достатньо часу, а тобі здається, що тут досить пахне гаром.