23

Заплющуєш очі, ще березень. Розплющуєш, вже квітень. Оголошення про рецепти та ліки, нова хвиля черг. Зранку ще норм, ввечері ні. В аптеку просто так не попасти, люди налякані, сваряться один з одним, а ти повертаєшся додому з тренування та обходиш це все стороною. На ліки для тварини рецепт маєш, решта не така важлива. Знову обстеження, знову нікому не потрібний стрес. Але це тепер частина твого життя, тому періодично приходиться приходити до лабораторій та свого лікаря. Цього разу все добре. Цього разу твій організм тебе не підвів.

Річниця мами. Тобі сумно, тобі болить, тобі її не вистачає. Зранку береш ноутбук, книжку та ідеш до якоїсь кав’ярні. Все ще жалієш, що твоя кицька лякається вулиці та її не можна брати з собою. Так ти робиш протягом 8 років. Береш вихідний, приходиш додому тільки ввечері. Це вже твоя незмінна традиція, як данина пам’яті мамі. Так легше, так менше думаєш, менше згадуєш. Все ще не можеш поїхати до неї на кладовище, все ще запалюєш свічку вдома. Головне, що ти її пам’ятаєш, головне в тебе була мама. Найкраща. Як би це не звучало, але ти радієш, що вона не застала цих жахів повномасштабного вторгнення, бо на її долю й без того випало достатньо страждань. Іноді, тобі нестерпно хочеться до мами. Особливо, коли хворієш, коли тобі страшно, коли не має з ким поговорити, бо розуміла тільки вона. А ще вона завжди знаходила необхідні слова, які рятували та допомагали. Скільки б людині не було б років, їй завжди потрібна мама. Отже, проводиш день у самотності, дякуєш подумки рідній душі за все, що вона зробила для тебе, а потім повертаєшся до реальності, бо сирена не стихає кілька годин. Новини не читаєш, бо й без них тобі не ок.

На автоматі робиш донат притулку, донат на потреби ЗСУ, готуєш новий концерт. Цього разу ти вирішила провести барахолку, а усі кошти передати тваринам. Дивуєшся скільки людей відгукнулось, скільки усього тобі надіслали. Хендмейд, книжки, свічки, біжутерія, стікери. Ніхто не потребує звіт. Просто хочуть допомогти мешканцям притулку, бо є можливість та бажання. Дякуєш кожному, бо це єдине, що можеш зробити. А потім ви проводити захід, та розпродаєте більшу частину надісланого. Ілюзія нормального життя продовжується. Ти навіть наважуєшся щось планувати, писати списки справ на кілька днів вперед. Дивні відчуття, але так з’являється якась впевненість, тому ти така смілива, що бронюєш дату на наступний місяць. Весняне прибирання перед Великоднем теж за планом. Тільки вікно не миєш, бо його заклеєно ліпкою стрічкою, яку ти не готова знімати. Навіть штори попрала та попрасувала, тому ти молодець, бо дуже не хотіла цього робити. Великдень все ще не любиш, все ще не святкуєш, але паски купила, бо верхівку з’їсти то святе. Звичка з дитинства. Мама з нетерпінням чекала цей день. Навіть коли майже не було грошей, вона готувала ласощі, накривала на стіл, запалювала свічі. А ти завжди була поряд. Облизувала ложку після глазурі, прикрашала паски, слідкувала за мамою, уявляла, як й сама так само будеш пекти. Спойлер, ти ніколи цього не робила, бо не дуже любиш возитися з тістом, та і духовки не маєш. А ось мамі це все подобалось. Для неї це свято мало особливе значення. Вона його завжди чекала. На Великдень її й поховали. Тому для тебе цей звичайний вихідний з незвичайною випічкою. Не більше.