22

Цього року весна почалась вчасно. Ти нормально ходиш, твоє тіло слухається, ти не впадаєш у ступор. Першого березня тебе несподівано запросили на місцевий канал, бо творчість навіть такі темні часи продовжує існувати, допомагати, надихати. Ти готуєш вірші. Ті, якими хочеш поділитися й ти, які занадто особливі. Хвилюєшся, бо ніколи подібного досвіду не мала. Чоловік іде з тобою на канал. Він залишається за кадром, але його присутність придає тобі впевненості. Ведуча приємна. Ви спілкуєтесь про твої емоції, твою творчість, твої благодійні заходи. Ти декілька разів вказуєш на те, що народилась у Донецькій області, що батьки звідки, що вони там й поховані. Ти не хочеш, щоб хтось осуджував твою вимову, осуджував тебе, тому й робиш акцент на цьому, бо вважаєш це дійсно важливим. Ти не втрачаєш себе навіть тоді, коли починаєш читати вірша, написано минулого року, про своє маленьке місто з вугільним пилом. Сльози підступно підкрадаються, але ти їх стримуєш, а ось ведучій це не вдається. Перший досвід досить вдалий, щоб тебе покликали ще на одне інтерв’ю, на якому ти будеш розповідати про свій проєкт, сидячи поряд з власницею притулку, якому допомагаєш.

Життя не стоїть на місті. Ти не стоїш. Й так було втрачено багато часу на лікарні, відновлення, тому зараз треба встигнути все. Плануєш перший березневий концерт, обираєш подарунок для подруги, бо хоч свято й скасували, але тобі хочеться її порадувати, та зробити приємність, просто, тому що і їй річниця далася важко. Ви обидві пригнічені, але тепер все сприймається інакше. У неї стабільна робота, у тебе теж. Минулого року ви цього не мали, а земля буквально уходила з під ніг, а спокій ніколи не повертався. Зараз ти відволікаєш себе як тільки можеш, дякуючи кожному дню й собі. Все неодмінно буде добре. Треба трішки почекати, треба тільки пережити. Ти все зможеш, ти впораєшся, ти й так змогла витримати достатньо. Ось так мантра з тобою кожного дня. Це нагадування, що ти сильна. А ще прикраса на шиї у вигляді сонця, бо ти собі обіцяла ніколи не згасати. Здається, що це все дрібниці, але вони не дають тобі остаточно здатися. Та й обіцянки не любиш порушувати. Тому, дуже часто ранок починається з того, що ти торкаєшся свого «сонця» і тільки потім встаєш з дивану та займаєшся своїми справами.

Гугл фото нагадує якою ти була рік тому. Дивишся на себе й не розумієш, хто це на екрані телефону. У цієї дівчини схожі очі, але більш пухкіші щоки, темне волосся, а точніше невеликий «їжак», шкіра виглядає дивно. Тільки родимка на тому місці, що й у тебе, а так різні люди. Дивишся, та не впізнаєш. А насправді то ти, як би ти це не заперечувала. Згадала перуку, згадала себе лисою, торкнулася свого нового, відрослого, кучерявого волосся, заплакала. Такі психотравми не забуваються, тому не дивно, що виказилося самосприйняття себе.