15

Листопад був незвично теплим. Ти працювала, багато гуляла зі своїми крутими людьми, які майже завжди були поряд. Твоя подруга влаштувалась до служби доставки їжі, життя продовжувалось, ви стали частіше посміхатися. Робили маленькі подаруночки одна одній. Дрібнички, або якісь смаколики, але це поліпшувало настрій. Перший блекаут застав тебе на вулиці. До цього вже почали вимикати світло. Спочатку на 3 години, потім на 6. Це спочатку лякало, а потім вдалося пристосуватися. Ти пишеш тексти, тому робота залежить від світла та інтернету, але ти підлаштовуєшся, та й у ночі писати норм. Замовляєш гірлянду, додаткові свічки. Ви зможете пережити ці темні часи. Бо ви разом, бо ви є один у одного. Коли вдень вимикають світло, ви з друзями виходите на вулицю. Неважливо яка погода, під гучне торохтіння генераторів ви спілкуєтесь, п’єте каву, ловити хоч якийсь зв’язок, щоб зробити донат, або написати близькому. Це вас ще більше зближає, бо не потрібно справлятися з цим самотужки.

Щоб якось справитися зі стресом починаєте грати у настільні ігри. Це дійсно допомагає та відволікає. Сьому річницю шлюбу святкується разом з друзями за гральним столом. Ти собі це інакше уявляла, але дякуючи ЗСУ та вищим силам, ви поруч. Ваша компашка збирається навіть тоді, коли не має світла. Є щось особливе у цих вечорах. А ще, ти згадуєш, як ви з мамою, проводили вечори, коли ваше маленьке містечко знеструмлювали, та кілька днів доводилось сидіти зі свічкою та керосиновою лампою. Зима. Газу не має, тільки піч на дровах у дворі. Усі сусіди виходили. Гріли, або готували їжу, робили чай, спілкувались, сміялись, підтримували один одного, пригощали чимось смачним, обмінювалися книжками. Навіть у ті темні часи люди були щасливими, та не забували піклуватися про тварин. Ти все це добре пам’ятаєш, бо на дворі було тепліше ніж вдома, а школа не працювала, тому додаткові вихідні. Ось тільки тоді були 90-ті й нас ніхто не «рятував». Мама робила свічки з олії та тканини. Іноді використовувала «сухе горюче», щоб погріти воду для чаю, влаштовувала тобі театр тіней. А ще, приходили твої друзі й мама усім читала. Ви сиділи під теплою ковдрою у теплих речах, та все одно вам було добре. У дитинстві, подібне сприймається інакше. Як розвага, невелика пригода, яка несподівано трапилась.

Отже, перший блекаут. Він настиг тебе несподівано. На вулиці, посеред дня. Світла не було й тому за новою звичкою ви вирішили прогулятися та провідати подругу на новій роботі. Принести їй каву, щось смачне та зарядку для телефона, бо вона свою завжди забуває вдома. Ти вийшла на вулицю без окулярів. Не, тому що модна, а, тому що голова чимось забита, а вони просто залишились лежати на кухонному столі, де саме їм і місце. Тому, всі люди стали як плями без контурів, не кажучи про дома, машини, тварин та інші об’єкти. А ти занадто ледача, щоб другий раз поспіль йти пішки на дев’ятий поверх, бот ти вже поверталась за ключами. Що ж, будеш гуляти так. Ви зустрічаєтесь з другом, та вирушаєте на пошуки кави. Через те, що світло вимикали у якомусь незрозумілому порядку, то поряд нічого нормально не працює, а придбати можна тільки щось з випічки та сир. Вирішуєте купити каву на заправці, та й подруга там недалеко працює. Ви пройшли два будинки, як раптово з’явилося світло, але що правда, всього на кілька хвилин, або навіть секунд. А потім воно знову зникло. Усюди. Але, ви це не відразу зрозуміли. Але ви бачили наляканих людей й не розуміли, що відбувається. Прийшли до подруги, звісно без кави, бо так не змогли її ніде купити, а світла і в неї не має, хоча будівлю, де знаходиться її компанія, ніколи не відключали.