6

Майже оговталась від березневих подій. Маріуполь, напис «діти», літак за твоїм вікном, свист крилатої падлюки, після якого тремтіли руки та ви з кицькою ще довго сиділи на підлозі коридора. Ці звуки залишаються з тобою, це все залишається з тобою. Тепер ти прислуховуєшся до кожного звука на вулиці, особливо вночі. Лякаєшся кожного разу, коли їде мотоцикл, або сміттєвоз прибирає баки. А в тебе ще вікна виходять на проспект, та мешкаєш на самому верхньому поверсі. У якийсь момент перестаєш читати новини, вимикаєш усі сповіщення, бо психіка не витримує. В тебе більше не має родичів. Ні, вони не померли, просто у них у голові бавовна, а ще вони живуть на росії та у них своя клята правда. Вони проміняли тебе на телевізор, але ти й не проти. Най буде. Ти ніколи не була з ними занадто близькою. Ось тільки усіляку хрінь пишуть вони, а соромно стає тобі. У родині, як там кажуть. Що ж, хай живуть на своїх болотах. Байдуже. А раніше здавались нормальними, як й ті інші, які нарешті показали своє справжнє обличчя та пішли слідом за кораблем. Дивно, ще зовсім нещодавно тобі було важко відпускати людей, а зараз ніякого суму чи жалю. Як навчила тебе та тендітна дівчина з Луганської області, треба жити сьогоднішнім днем, бо завтра може не бути. 

Одного ранку прокидаєшся і немов навіжена починаєш готувати пиріг. Бо наснилась мама, бо ти дуже сумуєш, бо це вона навчила варити борщ та не тільки. В тебе залишився її маленький блокнот, де обережним почерком записані всі улюблені рецепти. Вона почала його вести спеціально для тебе у далекому 1994 році. Ти завжди питала, навіщо вона це робить, а вона посміхаючись казала, що коли її більше не буде, в тебе завжди будуть ці записи. Так і сталося. Змішуєш усі інгредієнти, а потім, старий блокнот кладеш у тривожну сумку, бо він для тебе дуже цінний. Він нагадує маму. Ти їм майже не користуєшся, но так спокійніше.

У травні стаєш хрещеною. Тобі цього не хотілось, бо ви вже давно втратили той особливий зв’язок, та перестали бути близькими людьми. Тобі здається, що тебе взяли з жалю, бо твій рак міг забрати змогу стати мамою. Але це ще не точно, ти не перевіряла, та вірогідність є. Не відмовляєш, бо не можна. Хоч ти й не віриш, але спрацьовують якісь встановлення, тому з великим небажанням погоджуєшся. Ти й дітей не дуже любиш тримати на руках, та ця пропозиція була занадто раптовою, а зайвих грошей не має. Все не на часі. Потім будеш сварити, засуджувати себе за таку слабкість, але тепер ти хрещена маленького хлопчика й з цим нічого не зробиш. Він народився у 2021 році, але вже став дитиною Війни. Маленький, пухкенький, іноді засинає під вибухи. Напевно, вперше зраділа, що ти поки що не стала матір’ю, бо ти б точно не витримала. Тут за кицьку лячно, не кажучи про власну дитину. Тому вагітність навіть не плануєш, та й ще замало часу пройшло після останньої дозу отрути, яку в тебе декілька місяців вливали.