4

Знайома, яка поїхала до Італії ще на третій день повномасштабного вторгнення, намагається тебе вчити, бо їй видніше та вона краще знає, що тобі потрібно. Звісно, всім видніше, окрім тебе. Розмовляєте на вулиці по відеозв'язку, а вона дивується, що навколо люди, та діти граються у сквері:

-Що вони там роблять, у вас же Війна! – З легким збуренням промовляє вона.

-Не повіриш, живуть.

-Так, а що, їм не страшно?

-Страшно, але це не привід сидіти вдома.

А потім вона забуває про твої особисті кордони й наполягає, щоб й ти поїхала якомога далі від сирен, вибухів, страшних новин. Але, коли в тебе не має родини, зобов’язань та коханого чоловіка, завжди легше  роздавати поради, сидячі у барі в Італіії. Потім вона жаліється, що не може купити потрібне взуття, а колір нової помади не підходить до її сукні. І ти така думаєш: «Агов, люба, в тебе все добре? Твоя країна страждає, нещодавно був прильот недалеко від твого будинку, де живуть твої батьки, а ти зайнята такими дрібницями». І тут вмикається засудження.

Розуміння, що людина у так званому «вакуумі» приходить не відразу, а лише тоді, коли вона починає верзти маячню та ви просто припиняєте спілкування. От і все. Не було ніяких близьких відносин, а замість цього лише роздратування та нерозуміння. А ще, тебе починають бісити ті хто поїхав. Не всі, ні. Лише ті, які постять відео з танцями, фото з концертів, екскурсій, відпочинку. Їх не турбує те що їх міста розривають обстріли, що страждають люди. Так, це їх право, та і життя повинно продовжуватися, але засуджувати не перестаєш.

Якось вирішуєш подзвонити родичці, бо вона повернулась до Донецької області у твоє маленьке містечко, де й досі живе бабуся, яка вже не пам’ятає, як користуватися телефоном. Вона довго не бере трубку, але все ж таки відповідає:

-Привіт. Я зараз на манікюрі, не зручно говорити. – Потім пауза й вона додає, що від цього не може відмовитись, що їй це потрібно. Говорить з легким обуренням, неначе ти щось маєш проти, наче ти її засуджуєш за доглянуті руки.

-Молодець, що продовжуєш піклуватися про себе. Це дуже важливо, тож не буду відволікати.

Вона не передзвонила ні наступного дня, ні за тиждень. Добре, ви в принципі не дуже й спілкувались. Ти просто хотіла дізнатися про її справи, про бабусю, про життя.

          Люди готуються до Великодня, а ти ні. Купиш паску, пофарбуєш яйця, на цьому усе. Ніякого святкового столу, ніякої церкви. Твоя віра втрачена, а цей день викликає достатньо травмуючих спогадів, щоб його не любити.