2

Перший тиждень весни проминув. Ти втратила роботу, бо до біса нікому не потрібні твої тексти, коли в країні відбуваються такі страшні події. Вся творчість на паузі, все життя на паузі, все на паузі, а ти заклеюєш вікна клейкою стрічкою і дивуєшся, що люди не дотримуються режиму світломаскування. Виходиш до крамниці, стоїш під під’їздом, чекаєш поки закінчиться злива, а тут гучний постріл, і всіх хто стоїть поряд, присідають, ховаючи голову. Страшного нічого не трапилось. Просто якась мати, вирішила, що пістони в іграшковому пістолеті її дитини, то норм. А ти ледве інфаркт не заробила. Робиш зауваження, а тобі відповідають відбірною лайкою, бо вона ж мати, їй видніше. Здається це така дрібниця, а тебе вибиває зі звичної колії та руки починають тремтіти. А ввечері якісь особо обдаровані запускають салюти. У них свято, їм можна.

Вперше виїжджаєш у місто, бо потрібно пройти обстеження. Лікарня на іншому березі й ти кожної миті шкодуєш, що твою кицьку не можна взяти з собою, бо раптом що, а вона одна, налякана, безпорадна. Потім, починаєш шкодувати, що не маєш такої сумки як у Герміони, щоб все майно скласти туди та завжди носити при собі, та нескінченно дивишся на годинник, а час, як навмисно завмирає. Звісно, аудіокниги з тобою. Налякана, стурбована, не спокійна. Тебе не було вдома кілька годин, але здалося, що цілу вічність. Тільки зачиняються двері ти видихаєш, бо вдома, як не дивно, ти у безпеці. Але ненадовго. Знову треба поїхати на інший кінець міста до свекрухи за пляшками з під води. Бо в вас дома не має, а запаси зробити потрібно. Не тільки води. Всього. Йод, калій йодид та безліч інших продуктів та ліків. Ти тоді купила декілька кілограмів сухого корма, бо кицьку потрібно чимось годувати. Навіть не уявляла, що за кілька місяців відстоїш добру кількість черг та станеш свідком декількох дефіцитів. Сіль, пальне, оцет, знеболююче та довгий перелік того, що раптово зникало, а потім з’являлося знову. 

Про нормальний сон можна забути. Понад рік ви з ним не бачились. Тоді, ти трималася тільки завдяки лікам, які вживала досить довго, щоб звикнути, а далі буде перший зрив. Хвилюєшся за подругу, яка вже два дні не встає з ліжка і майже нічого не їсть, бо нерви її добили. Потім від неї дізнаєшся, що вони вирішили поїхати, залишивши кота на маму, та зібравши деякі речі, серед яких браслет з пологового будинку, де народився її син. Майже добу у поїзді, сидячи на холодній підлозі та тримаючи налякану дитину на руках і вони у новому місті, де прощаються на пів року. Її чоловік залишається у Львові, вона їде до Польщі. Важко уявити, скільки родин пройшли через подібне випробування, бо одного лютневого ранку нас прийшли «рятувати». Ти пам’ятаєш, як переживала за неї та з нетерпінням чекала на повідомлення у чаті.

Ще у перший тиждень повномасштабного вторгнення ви з чоловіком вирішили не їхати. Тобто ти вирішила, кілька гучних суперечок по тому. А в нього просто не має вибору, бо ваша родина без статусу VIP, щоб його вільно випустили з країни. Ні дітей, ні інвалідності, нічого. А інші їдуть, бо мають потрібні зв’язки, гроші, медійний вплив. Хтось дійсно вирушає по волонтерським справам й за це їм велика дяка, а хтось продовжує називати себе чоловіком, плескаючись у басейні, десь у Таїланді, або просто відвідуючи концерт улюбленого закордонного виконавця. Вони можуть собі це дозволити. Й не тільки це. Таких нічого не хвилює. Щоб вони не робили, наскільки дорогий одяг би не покупали а, їх чогось продовжують любити, а кількість підписників тільки зростає. Ти б теж хотіла, аби твій чоловік був у безпеці. Як й чоловіки інших дружин, які теж не мають елітного статусу. Але, маємо, що маємо та намагаємось жити далі. Комусь дозволено все, комусь майже нічого. Такі реалії, така «справедливість».

Отже, ти вирішуєш пройти через все це, бо батько завжди казав, що ти у нього смілива. Ніколи не було жодної думки, щоб залишити свою кицьку. Бо це твоя відповідальність та не менш важливий член родини. Її життя цінне, кожне життя цінне. Та не всі здають житло людям з тваринами. А якщо і погоджуються, то такі цінники ставлять, що очі лізуть на лоб. Агов, що з вами не так? Де ділась славетна людяність та порядність? Скільки історій було про те, що власникам доводилось спати у машині, бо з чотирилапим другом не можна. А в тебе й машини не має. Виходить, треба відмовлятись, бо будеш і далі без даху над головою? Як вам не соромно, а? І кожного разу твоє серце розривається на шматочки, варто прочитати нову порцію новин, де постраждали діти, тварини, люди, міста, які ти так любила. Біль розриває зсередини, а з ненавистю ти просто живеш, бо ви вже встигли стати кращими подругами. Дивно, ніколи не відчувала подібного, ніколи не бажала нікому зла, а тепер з цього починається ранок. Березень пройшов швидко. Ти втратила віру у Бога (а чи була вона раніше?), але чомусь подумки благаєш про допомогу. Молитви в нікуди, але так стає легше.