Глава 35.

Марія зітхнула, перебрала рукою розтріпане волосся і знову подивилася на нас.

- Ви впевнені, що хочете знати все?  - трохи невпевнено поцікавилася дівчина.

Ми дружно кивнули (при цьому дружно зігнулися від головного болю) і приготувалися слухати.

А Громова тим часом почала розповідь...

Отже, ось що відбувалося того дня...

...У барі "Снігова троянда" веселощі не вщухали ні на секунду.  Велика компанія випивала одну чарку за іншою.  І, здавалося, лише двоє були тверезі.

Багров, помітивши, що Маша відвернулася, потягнувся до пляшки коньяку.  У наступну секунду він підвивав від болю, скаржачись на життя і дмухаючи на руку, по якій щойно заїхала Громова.

- Ти сьогодні пити не будеш, - мило посміхнулася блондинка, дуже схожа на ангелочка.

Андрій пробурмотів пару приємних слів, бажаючи не тільки показати нахабній шкоди, де раки зимують, але й влаштувати навіть більш детальну екскурсію, що зачіпає найвіддаленіші куточки нашої дивовижної планети.

- Машуню!  - Міша, п'яний у стелю, жарко обійняв свою дівчину.  - Виходь за мене, га?

Громова подивилася на свого хлопця, як на динозавра з головою єдинорога.

- Чого?  – не зрозуміла дівчина.

- Виходь, - продовжував наполягати Рудий.

Тут втрутилася Гончарова, яка раніше невтомно хлещала вино прямо з пляшки.

- Справді, - заспівала Ксюша, - сходи-но ти за нього.

Ось тут Маша, оточена п'яними друзями, реально зрозуміла, що вона потрапила.  Навколо – вампіри.  А найкраща подруга штовхає заміж за одного з них.

Причому наполегливо штовхає.  І в прямому значенні.

- Ти чого робиш?  - обурилася Громова, коли Ксюша вже підтягла її до Міши.

– А?  - Гончарова глибокодумно позіхнула.

Маша тільки махнула на це рукою, відібрала у Міши чергову склянку і штовхнула Андрія.

- Здається, настав час, - констатувала дівчина.

– Вже?  - захвилювався Багров.

Хлопцеві зовсім не хотілося переходити до рішучіших дій.

- Вже, - запевнила його Громова, наполегливо підштовхуючи у спину.

Маша схопила Ксюшу і потягла за собою;  інші теж поступово йшли за ними.  Двох машин (за кількістю тверезих людей, між іншим) цілком вистачило для того, щоб рушити з місця.

- Алекс, - Андрій поплескав друга за плече.  - Ти пропонувати взагалі збираєшся?

– Чого пропонувати?  – не зрозумів Миров.

Багров багатозначно показав на Гончарову, при цьому мало не влучивши дівчині в око.

- Гей!  - Праведно обурилася Ксенія.

- Я не спеціально, - поспішив заспокоїти її Андрій.

- Ще б ти спеціально це зробив, - пробурмотіла Гончарова і позіхнула, голосно клацнувши зубами.

Багров пересмикнувся від такого звуку і згадав про пригоди Міши, нога якого так і не зажила до кінця.  Тому Андрій розсудливо зробив для себе позначку, щоб не наближатися до цієї агресивної дівчини.

"Агресивна дівчина" тим часом спокійненько сопіла на задньому сидінні.

Багров підштовхнув Мирова в бік. Свша обернувся до Ксюши і взяв її за руку.

- Люба!  – крикнув хлопець на весь салон автомобіля.

Андрій пересмикнувся і ледве встиг загальмувати.

Гончарова, треба віддати їй належне, від такого гучного звуку навіть не ворухнулася.  Тільки перекинулася на інший бік, відмахуючись від Мирова, як від настирливої ​​комахи.

- Сонечко, - п'яний Сашко поплескав дівчину за плече.

Наступної секунди зубки "сонечко" зімкнулися на тому місці, де щойно була рука Мирова.  На щастя, хлопець не постраждав.

- Без рукоприкладства, - невдоволено зауважила Ксюша.

Алекс проковтнув, але відступати не поспішав.  Він завжди був наполегливим малим.

У дитинстві посперечався із однокласниками, що може зруйнувати бетонні ворота.  Так після цього близько місяця розмірковував над розв'язанням завдання.  Нарешті він таки домовився з дядечками-будівельниками, що ті приберуть "бяку".  Незрозуміло чому робітники повірили дитині, але ще за тиждень воріт не стало.  Однокласники вже встигли давно забути про суперечку, але задоволення маленького Сашка від цього не поменшало.

От і тепер Миров не відступав.  Наслідуючи загальновідомий принцип "мужик сказав - мужик зробив", хлопець знову поплескав по плечу кохану дівчину.  Та знову мало не заїхала Сашку по носі.

- Мила, дай мені свою руку і серце, - запинаючись, вимовив Миров.

Андрій на сидінні водія почав істерично іржати.  Фраза друга його добила остаточно.

Гончарова тим часом слухняно подала хлопцеві руку, не розплющуючи очей.

- А серце?!  - обурився той.

- Воно мені ще потрібне, - огризнулася Ксюша.

Багров потеребив приятеля за плече.

- Спробуй трохи інакше, - порадив Андрій.

Алекс приречено стулився і знову перейшов до облоги фортеці "Ксенії Гончарової".

- Сонечко, ти вийдеш за мене заміж?  - заспівав Миров.

- Угу, - сонно відкликала дівчина.

Багров жваво підстрибнув на місці і дістав з бардачка обручку, яку й простяг другові.

Алекс під шумок одягнув обручку на палець своїй, тепер уже, нареченої.

Потім хлопець зрозумів, що вибрав не ту руку, але одразу виправив прикре непорозуміння.

- Вийшло?  - з надією поцікавився Андрій.

Миров жваво закивав у відповідь.

Незабаром Багров зупинив машину і натякнув другові, що час уже й честь знати.

Алекс почухав за вухом і показав помахом на непорозуміння, що тихо сопіло на задньому сидінні.  При цьому хлопець ненароком зачепив рукавом сорочки бейсбольну биту, яку "непорозуміння" моментально захопило ручками, що загребули.

- Гаразд, - пропихкав через хвилину Багров, на руках витягаючи Ксюшу з машини.  - Мені, звісно, ​​зовсім не важко.  Тобто майже не важко, але все-таки вона твоя наречена, а не моя.

Миров пішов за другом і завмер від несподіванки.

- Що це?  - ледве видавив бідолаха, наткнувшись поглядом на Громову.

Ні, з Марією все було в порядку, а ось її супутників варто описати детальніше.

Настя, Міша та Ілля, наскрізь мокрі, ховалися за Громовою від пильних очей Багрова.