Глава 29.

З дня смерті Валерії Мирової минуло вже понад тиждень.  І нічого поганого за цей час не сталося.  Ні, я, звичайно, рада цьому розкладу а-ля «мир, дружба, жуйка», але цей факт все ж таки трохи напружує.

Я обережно відчинила вхідні двері і звично озирнулася на всі боки.  Не знайшовши нічого підозрілого, пропустила до будинку Машу.
Громова кинула шкільну сумку на диван і досить вмостилася поруч із нею.

- Щось на вулиці похолоднішало, - пробурчала подруга, озираючись у пошуках цукерок.

Незабаром дівчина їх знайшла, що стояли на невеликому столику. Маша потяглася, не бажаючи підніматися з насидженого містечка.  У неї майже вийшло.

Так, майже.

Просто в останній момент якийсь гад з ім'ям на букву «М» заглянув у вітальню і збив Громову з пантелику.  Саме тому за мить Маша з гучним вереском полетіла на підлогу.  По дорозі вона примудрилася все-таки стягнути пару цукерок з вази, так що тепер, розташувавшись на підлозі, із задоволенням шелестіла обгортками.

- Мило, - констатував Рудий, що зайшов.

Якщо ви не зрозуміли, то «гад» та «Міша» – це синоніми.

- А на вулиці справді холодно, - підтвердив Алекс, що зайшов слідом.

- Точно, - млосно помітила наст5, сідаючи поряд з Машою на диван.

- А що вона тут робить?  - обурилася Громова, відсуваючись подалі від вампірші.

- Сидить, - пробурчав Ілля, пиняючи Андрія.

Я неквапливо оглянула всю п'ятірку вампірчиків, що приперлися.

- А ви іншого місця знайти не могли?  – жалібно запитала Маша.

Вау, та вона думки мої прочитала.

Я, все ще свердлячи Настю розгніваним поглядом, попрямувала в бік крісла.

- Вже йдеш?  – посміхнулася Руда.

- Ні, що ти, - запевнила я її.  - Де ще я побачу дурнів у такій кількості?

Багров аж крекнув від обурення, але вголос висловлювати своє невдоволення не поспішав.

- Ми думаємо, що робити з Оленою, - промовив Міша, помітивши, що пауза трохи затяглася.

Алекс тим часом, не знайшовши іншого вільного місця, сів на диван поруч із Настею.  Але, здається, мій розлючений вираз обличчя і фраза «ну, все, дорогий, розлучення і дівоче прізвище» на нього вплинули.

В результаті Миров поспішно відскочив від сестри друга і примостився на підлокітнику мого крісла.  Ніхто, крім Насті, не заперечував.  Але так як на думку останньої всім було далеко наплювати, то проблем не виникало.

– І що ви вирішили?  – поцікавилася Маша.

– Ми хотіли за нею простежити, – висловив ідею Андрій.

- Ну і як?  - Зустріла я.  – Простежили?

- Поки що ні, - трохи зніяковів Міша.

- А-а-а… - простягла Громова.  – Ви ж поки що лише «хотіли».  План планувати ще рано.

Настя схопилася з місця і забігала по кімнаті.

- Або її вкусила якась шалена тварина, або у неї шила у філейній частині тіла, - промовила Маша.

– Перший варіант відпадає, – запевнила я подругу.  - Вона сама кого хочеш покусає.  А ось із другим теж запара.  У неї там завжди шило, тож особливих змін не мало статися.

Руда зупинилася, щоб кілька секунд попропалювати нас з Громовою розлюченим поглядом своїм.

- Ви ще можете жартувати?  - обурилася вампірша.

– Ми?  - Здивувалася я.  – Хіба ми жартуємо?

- Ми не жартуємо, - підтримала Маша.

Поки Міша заспокоював свою шалену сестру, яка трохи розбушувалася, всі дійшли висновку, що за Оленою дійсно треба простежити.

На роль секретних агентів обрали Мирова та…

Ну, вгадайте, якому лоху довелося перетися з Сашею на пошуки його матусі?

Правильно мені.

Отож нам урочисто вручили велику зв'язку ключів, револьвер, арбалет, сонячні окуляри, іграшковий водний пістолет і нехилу зв'язку часнику.

- А це ще навіщо?  - Не зрозумів Миров, насторожено піднімаючи останній предмет.

– Щоб запах відбивати, – запевнила його Громова.

- Машо, - я подивилася на подругу як на душевнохвору, - це на них не діє.

- А ти звідки знаєш?  - Не збиралася здаватися Громова.

- Вона перевіряла, - невдоволено пробурчав Алекс під глузливими поглядами Андрія та Міши.

Так, було таке діло.  Якось увечері мене дістала занадто гучна музика в сусідній кімнаті, і я вирішила викурити «злісного вампірюгу» з його «притулку».  Обвішалася часником, осину навіть прихопила.  Ну а про три дзеркала, дбайливо начеплені поверх одягу, можна й не говорити.

Миров, до речі, музику все ж таки вимкнув.  Але не через страх переді мною, а через те, що не міг припинити сміятися з мого безглуздого вигляду.  Ну я, не будь дурною, обкидала цього нахабника головками часнику, від яких той почав кашляти.

З криками "ага, діє-таки" я продовжила обстріл.  Як пізніше з'ясувалося, кашляв Алекс теж від сміху, що роздирає його.

Ну, а потім нам ще й влетіло. Сергій лаяв недбайливого сина за те, що в нього вся кімната якоюсь гидотою смерділа. А мати мені ще довго пригадувала, що я віддерла ніжку біля її улюбленого комоду. Ні, ну а де б я ще осиновий кілок роздобула, га?

Тим часом Громова перевіряла наявність набоїв у водному пістолеті.  Не знайшовши того, що шукала, подруга почала голосно обурюватись, мовляв, «як це так».

Міша пригнічено відібрав у своєї дівчини(!) Іграшку.  Пізніше бідолашному хлопцю довелося заспокоювати правдоподібно плаче дитятко, у якого відібрали останню радість життя.

Грала Маша досить добре, так що Рудий усвідомив, що його водять за ніс, лише через кілька хвилин.  Але до цього часу подруга вже встигла витребувати три коробки цукерок та два букети квітів.

- Валимо, - коротко кинув Алекс, помітивши, що на нас не звертають уваги.

Дійсно, у всіх знайшлися справи. Настя лупила Іллю, який відібрав у неї косметичку.  Костюк як ненормальний носився по кімнаті з червоною помадою на губах і криками «допоможіть, гвалтують» на вустах.

Андрій із задоволенням споглядав уявлення, що розгорнулося. Ну а Міша обурювався з приводу того, що Маша його так легко обдурила. Громова просто отримувала кайф від ситуації і вже уявляла, що завтра у неї буде море цукерок у блискучих обгортках.