«ти — це я»
Не чіпаймо Білінського
Від середини позаминулого століття критику не цікаво переповідати зміст твору. Це робив Віссаріон Білінський та його і не його школа. Інакше губиться тло самого оригіналу… Я такої думки.
Читач мусить сам відкрити, прочитати і закрити книгу. Із своїми думками та відчуттям.
Адже «Аромати фруктового саду віддавали присмаком смерті, яка вчипилася в цю землю, її надбання, її обивателів…» (352)
І те покарання, що вчиняють собі два друга-товариша — повчальне, педагогічне.
Педагогічне «покарання», (а всі книги — повчальні) вчинене собі героєм та його другом, не зупиняється на абстрактних психологічних міркуваннях критика... До того ж і автору неможливо погрішити проти тексту. Тексту, в якому він сфотографував і свої дуже особисті пристрасті та слабкості.
Сумлінність автора, незважаючи ні на що, — це самоспроможність головного героя, його вміння критично поглянути на себе з боку, нещадно.
« … проявив малодухість, через можливе покарання?» (268).
Тут хочеться поговорити про людську чуйність... А це не в магазин сходити… Тому будь яке судження, що ґрунтуватиметься на прямолінійному тлумаченні «Милого хлопчика» можна спростувати, кожному — хто вдумливо читає.
#366 в Фантастика
#51 в Антиутопія
#706 в Різне
Відредаговано: 22.09.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
