Про війну

Спершу «Даня не розумів, чому державам, як і просто людям, не жити спокійно, у своє задоволення. Ну не хоче Україна бути з вами, то облиште. На милування нема силування. Це як вільні стосунки. Коли є взаємність — будь ласка, якщо ж ні — здоровенькі були й відчіпіться…» (91).

А що? Інтернет забитий різними іграми. Іграми сучасними, із ефектом присутності.  Ігри ці про війну, у війну, за війну…  To take away tens of thousands of people… Включаєш компьютер, а там  — танки, вертольоти, ракети… Береш смартфон — те саме + allocation of help…

І так кожного дня спливає заставка: If you have a mouse, you have to play…

Далі Даня розмірковує так: «… як там правильно тепер називається війна на Донбасі. Та все ж наразі він — студент денного відділення, усього-на-всього, другокурсник, тож мобілізація його не стосуватиметься…» (267).

І аби заробити копійчину на літніх канікулах 2022 року він розносить повістки, добровільно.

І раптом «Перед очима блимнули літери, чорним по білому: «ВІЙНА»… (335)

«Біля аптек почали утворюватися черги. Якась жінка телефоном давала вказівки домашнім, щоб набрали воду та купили консерви, цукру і круп. Що сьогодні вимкнуть світло, воду й газ…» (340)

І Даня «думав про те, що перетворився на мишку. Маленьку сіру істоту, яка всього боїться і від того забивається в куток. Страх — головне паралітичне відчуття…» (334)

Головний герой записується добровільно…

«На передовій Даня часто згадував подругу…» (343) Згадував, як він «винайняв кімнату в готелі й запросив туди Олесю. Вона переступила поріг, одразу заявивши, що почувається повією…» (343) Як університет перетворився на гуманітарний хаб…

А навкруги «Насилля, смерть, мордування» (345).

«…він думав, хто з його друзів, вчителів, сусідів вже мертвий, викрадений і вивезений, кинутий помирати під голим небом, або закопаний…(345).

Даня змінюється. І внутрішньо. І зовнішньо… «Обличча добряче поросло щетиною і взялося зморшками. Скроні проїла сивина… Юнак перетворився на діда…» (346).

І Даня, як і його прадід,  готовий до розв`язки… Адже «За війну він ще нікого не вбив…» (359).

Він пише листи. Їх буде два. А, може, й більше…

«Він не був певний, чи зізнаються тепер у коханні в листах, проте це видалося йому кращим за нерозбірливе говоріння у слухавку чи кволе сердечко в мессенджері…» (347)