Метод і стиль

Під методом на увазі найбільш загальні властивості, що визначають побудову образу. Тут позначається сам підхід автора до того, як він відображатиме дійсність у романі... Навіть вигадану дійсність.

Однак, у даному випадку сам автор зазначає: «Присвячується моїм студентським друзям» (4).

Тут — розгульна воля уяви письменника дещо стримується з усіх боків художнього твору. Насамперед — робота над сюжетом і мовою.. Метод не існує взагалі, він замінений індивідуальною авторською роботою та виражається у його стилі, емпіричному. Дещо тавтологічно, але так…

Стиль не в тім, про що написано, а як написано. Його літературні прийоми —  дикція, тон, образна мова та вибір слів… Те що і створює «голос» письменника.

Юлія Етімгер ще  молодий автор. А молодість  завжди у пошуках… І де той ідеал? Ідеал сприйняття авторського стилю, естетичний? Це можна взнати, або хоча б відчути, коли буде написано декілька книг… Аби більш докладно і повно характеризувати...

Як «ілюстрацію»  хочу навести один приклад  стилю Юрія Яновського.

«… Я зовсім не хочу відчувати себе романістом. Коли я читаю роман — не мого сина, звичайно, — я уявляю собі заклопотаного автора. Він сидить біля столу, повний всілякої премудрості, знань і вражень, його лабораторія виробляє елементи майбутнього роману. Іноді автор зупиняється. Перечитує написане. «Це не цікаве нікому, крім мене» — раз! — він викреслює абзац. «Тут читач нудьгуватиме», — на тобі! — таємна обіцянка майбутнього захоплення вплітається новим абзацом. «Це читач не так зрозуміє», — героїне, не посміхайся — він тобі дасть тут плаксиву репліку. Автор ховається за лаштунками, а його герої ходять по сцені, коли він шарпає за шпагатинку. «Душка автор, — скаже прекрасна читачка, — як він уміло ними керує! Який він розумний. Я не могла покинути книжки». — «Я уявляю його собі красивим мужчиною, — скаже друга, — він, певно, так любить свою дружину». Розумний автор, якому тільки й треба, щоб його книжку прочитали, не встаючи з місця, за один раз, і зітхнули потім, наче по обіді, — такий автор досяг мети. Він сідає за інший роман.      Я не збираюся, пишучи мемуари, коритися практиці писання романів. Це мені тепер непотрібне. Мої романи вже написані, лежать по бібліотеках (а фільм-романи — по фільмотеках), вони дали в свій час те, чого я добивався. Там я, як чесний майстер, продавав споживачам смачну їжу й корисні думки. Тепер я не пишу роману. Я пишу мемуари. Згадую певний шматок життя, що мені він дорогий, і пишу про нього. Я не боюсь, що мій читач почне нудьгувати або йому не сподобається усмішка героїні…»  (Ю. Яновський «Майстер корабля»).