Метаморфози

Кожен обманює свого друга, і правди не кажуть: привчили язик свій говорити брехню, лукавлять до втоми... Єремія, 9.5.

Якщо свого часу «Андрій обійняв Данила так ніжно, що той не наважився відсторонитися…»(67). То Данило намагався схопити його… І схопив. Та не втримав…

З перших сторінок вже ясно, що провідна роману — це стосунки головного героя з його найближчим другом Андрієм. Це мотив «я і не я».

Тут природне питання:  А що являє собою «Я»?

Питання це веде в утаємничені глибини душ. Душі Данила та самого автора роману. А саме ця відповідь вимагає від письменника, як художника-творця, особливого погляду... Тим паче суворого, тим паче критичного, тим паче нещадного…  Погляду на природу головного героя… Погляду, пардон — на свої людські задатки.

Але й це ще далеко не край допитливості. Пошуку самокритичного «Я»... Автор — теж — один із персонажів роману, щоправда утаємничений особливо — а всі персонажі тільки й роблять, що говорять про взаємозв`язок: Андрій — Данило. І відкривають читачеві нові і нові «плями на сонці»...

«Він, наче той звір, підкрадається до здобичі обережно, схиливши тіло низько-низько до землі, аби у найвигідніший момент стрибнути прямо на неї…» (153).

«По суті, він (Даня) розпорядився чужим майном, вкрав, присвоїв…» (143)

«You know I’ll beg, steal or borrow to give you sunny days…»[1] — співав і я, студентом…  Та студенти роману Юлії Етімгер підспівують зовсім іншім пісням, а саме «Scammers»… Тут зайві коменти…  

У терміні «вкрав» криється значно більше, ніж здається… Йдеться про егоїзм та егоцентризм, що намітився вже явно..

«Андрій заставляв мінятися всіх, кому приходилося мати з ним справу…» (247).

«… у брехні, в ній Даня тепер став майстер спорту…» (241).

Що ж ще не вистачає?

«… Дані не вистачало отця Єремії…» (274) Адже він починає марити Андрієм.

«Крізь сон і Бог до нас говорить. Слухай Його, а через Його — себе…» (269)

[1] Пісня із репертуару The New Seekers.