«Випадковості — не випадкові»

Студентські часи  — найкращі часи.

Візьмеш важучий мішок на плечі, молодецьки.. І, притримуючи одною рукою за гузир, рушиш…

А навкруги  дівчата розквітають у жінок…

І кожний студент-юнак збагне свою гордість — тут замішано жінку…

А у романі далі — сексуальні битви та нероман із бідною Лізу за прекрасним прізвищем Єрожкіна. Вона виписана яркими фарбами. Навіть підсиленими: «У червоному, вкритому драконами, халаті…» (с.241)[1]

Двоє людей… Та…

«… буває так, що дівчина ніби ідеальна, взяти хоча б Лізу: миловидне обличча, виразні красиві риси, фігура — взагалі, майже досконала, — а не бере. Не торкає твоє серце…» (61)

А далі…

Пристрасне буття із Олесею, якій  «Даня завдячував холодним розсудком та відсутністю зайвої сентиментальності. Серйозні стосунки її не цікавили, хоча вона була дівчиною з характером — вимогливим і різким…»

Це  точно. 

Олеся ще проявить себе акторкою не другого плану… Вона — взірець похітливої жінки. Багата, красива, доступна, незалежно-розкішна… Ганяє на Харлі-Девідсоні. Її батько — крутий заправило універом. Учбовим закладом, де навчаються юриспруденції… Та — «Щось в ній мимоволі відштовхувало, начебто вона вміла заглядати всередину…» (20).

Чи це кохання?

Жахливе прагнення-тяга — це Дарина. Вона ж Даша… Де автор випасла її — таку повнокровну самку? Втім — стоп!  «… вона така акуратна, інтелігентна. Вона не схожа на ту, що з першого разу…» (39). Не поспішаймо, читачу. «Довге русяве волосся, сколоте золотистою шпилькою, вільно простягалося вздовж витонченої спини...» (43). Тяжко сказати про сили, що будуть нею рухати сторінками роману у бік милого хлопчика Дані…

Чи це кохання?

«Не обов`язково мати фізичні стосунки, набагато крутіше і тонше — платонічні почуття, недоступність робить їх ще більш виразними й довгочасними…» (131).

А у Дарини гарна сестра  Маргарита, Марго. Молодша. «Вуха  Марго були точною копією Дарининих»… «Така сором`язлива… І така мила…» (118).  «На фото вони були схожими, ніби близнючки…» (154).

Пригадалося: у мене був друг. Зустрічався з дівчиною. У тої була сестра-близняшка. Так от він кохався із обома. По черзі. Чи вони прикидалися? Чи він? Мабуть, взаємно…

Данило напоює Марго. І вкладає у ліжко. Дівчина ще незаймана. Данило мучиться…

Починається відлік гріхів…

І очищення — мірою мір…[2]

А ще була Катя — голова самоврядування їх факультету. «Даня подумав, чи вважається, що він має відношення до самоврядування, якщо  спить з його головою…» (116).

Нероман-іспит із слідчою Сашою Фастовець, «що носила мертвонароджену дитину…» (239).

Чи це кохання?

Тут треба не тільки відчувати серцем… А — й думати головою… Не перейматися зайве…

 У Данила «є сто і один спосіб позбутися таких думок: переспати з кимось іншим — і все розсіється, як туман. Віддатися якійсь справі —і все. А ще краще, знайти такі недоліки в тій людині, які б тебе просто вибішували, і ти збагнув, що вся твоя любов — лише фантом. Ілюзія мозку. Казочка на ніч…» (77).

Та, книжка лежить, розкрита… Зануримося, до самого-самого…

[1] Тут і далі цитується за названою книгою Ю.Етімгер «Милий хлопчик».

[2] Марина Сапмаз (Денисенко) «Щодня», Збірка творів українців у Туреччині, Анталія, 2018., с.10.