«ти — це я»
Про пекло і собак
Шляхи твої та діяння твої завдали тобі зло; від твоєї нечесті тобі так гірко, що доходить до серця твого...
Єремія, 4.48.
Данило сходить у пекло. Сходить живий. Майже як Данте… Пройшли віки. Змінилися устрої суспільств. Незмінна природа людини. Данило — головний герой книги.
Даня.
«Даня знаходився на тому етапі сепарації з домом, коли скучав за ним все менше і менше…» (31). «Хлопець з дитинства мріяв працювати в поліції й бути героем…» (48).
Решта — хай будуть тіні. Письменниця — провідник. Але — не Віргилій. Вона залишається осторонь. Аби читач самотужки слідував за героєм. Стежив за ним; співчуттям, огидою, образою, переслідуваннями, нервами…
Роман — не психологічне чтиво. Скоріше — психічне перевтілення. Перевтілення на час читання. А, може, й назавжди…
Самотній у пеклі… Ні. Не одразу.
Спершу все йшло весело. Навіть попри капкани Ковіду. Попри АТО. Попри юридичне студіювання… Окрім першої сцени. Сцени загибелі Маврикія... Але ж то був просто голуб… Білий у чорну смужку… Його ховає герой під прілим листям осені… «Він закопував його руками якомога глибше, щоб собаки не дістали…» (17). Як ховатиме далі свої пригоди, хтиві… А згодом і свої думки, щоб жодна собака не дістала… Про собак буде далі. Тут лише згадаємо пуделя із Фауста… Так, на всяк випадок... Не завадить…
#366 в Фантастика
#51 в Антиутопія
#706 в Різне
Відредаговано: 22.09.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
