Розділ 26. Ніч , що змінила все

Світло від каміну м’яко освітлювало кімнату, кидаючи золотаві відблиски на стіни. Єва лежала на ковдрі, а Коул, схилившись над нею, дивився так, ніби боявся моргнути й втратити цей момент.

— Ти впевнений, що хочеш цього? — тихо спитала вона, проводячи пальцями по його щоці.

— Я впевнений тільки в одному, — його голос злегка тремтів від емоцій. — У тобі.

Її серце закалатало, наче в перший раз. Вона відчула, як розтанула вся напруга, залишивши тільки чисте бажання бути поруч. Їхні поцілунки стали довшими, глибшими, дихання плуталося.

Він ковзнув губами по її шиї, і вона тихо зітхнула, впиваючись пальцями в його спину.
— Коул…

— Так, кохана? — він підняв очі, усміхнувшись кутиками губ.
— Замовкни й цілуй мене.

Він розсміявся, але послухав. Поцілунок був пристрасний, майже відчайдушний — у ньому було все: їхнє минуле, роки дружби, образи, ревнощі, і нарешті — справжня близькість.

Він торкався її так, ніби боявся зламати, а вона тягнула його ближче, шепочучи його ім’я. Їхні тіла злилися в ритмі, якого вони обидва давно прагнули. За вікном шуміло озеро, а всередині все горіло від пристрасті.

Після вони лежали поруч, переплетені руками й ногами. Єва вмостилася на його грудях, слухаючи, як швидко б’ється його серце.

— Знаєш, — тихо мовив він, — я думав, що ми просто друзі. Потім думав, що це тимчасове захоплення. А тепер…
— Тепер що? — вона підняла голову.
— Тепер я знаю: я тебе ніколи нікому не віддам.

Вона торкнулася його губ своїми.
— Добре, бо я й не збиралася йти.

Вони знову засміялися, а сміх знову перетворився на поцілунки. І ніч стала довгою, пристрасною та ніжною — тією, після якої вже неможливо повернутися назад.