Розділ 25. Вихідні для двох

— Збирай речі, ми їдемо, — заявив Коул, стоячи у дверях із запаленою посмішкою.
— Куди це? — Єва підняла брову.
— Сюрприз, — він хитро підморгнув. — І ні, питати марно, нічого не скажу.

Вона театрально зітхнула, але швидко кинулася пакувати сумку, бо вже знала: з ним пригоди гарантовані.

Через кілька годин вони під’їхали до маленького дерев’яного будиночка на березі озера. Тиша, сосни навколо й вода, що блищала в променях сонця.

— Це… ідеально, — прошепотіла Єва, виходячи з машини.
— Я знаю, — самовдоволено кивнув Коул. — Бо я сам ідеальний.

Вона пирснула від сміху.
— Егоїст.
— Просто реаліст, — він обійняв її ззаду, нахиляючись до її вуха. — І ще реалістично хочу тебе зараз, прямо тут.

— Коул! — вона штовхнула його ліктем, але очі зрадливо блищали від бажання.

Вони розклали речі, приготували вечерю на грилі (цього разу Єва не пустила його до плити) і, коли сонце почало сідати, сіли на причалі, звісивши ноги у воду.

— Ти колись думала, що ми опинимося отак… разом? — тихо спитав він.
— Якщо чесно, ні, — зізналася вона. — Але зараз я не уявляю, як без цього.

Він узяв її руку й поклав на своє серце.
— Воно твоє. Повністю.

Вона нахилилася, і їхні губи зустрілися в довгому, глибокому поцілунку. Повітря навколо ніби задзвеніло від напруги.

Він підняв її на руки й поніс до будиночка.
— Гори, озеро, романтика… але найкращий пейзаж у світі — це ти, коли дивишся на мене отак, — прошепотів він, заходячи в спальню.

Ніч обіцяла бути гарячою, навіть гарячішою за багаття, яке ще горіло біля будиночка.