Розділ 21. В квартирі

Двері грюкнули, й вони увірвалися всередину, обоє мокрі до нитки. Вода стікала з волосся на підлогу, футболка Єви прилипла до тіла, а джинси Коула були важкими від дощу.

— Господи… — Єва притиснулася до стіни, намагаючись перевести подих. — Ми виглядаємо як потопельники.

Коул розсміявся, але в його погляді було щось зовсім інше — гаряче й неприкрите. Він зробив крок до неї.

— І все ж ти нереальна, — прошепотів він.

Її серце шалено калатало. Вона відчула, як стіна за спиною холодна, а його тіло перед нею — гаряче, мов вогонь. Його пальці ковзнули по її мокрій щоці, прибираючи прядку, що прилипла до обличчя.

— Коуле… — її голос зірвався. — Це неправильно.

— Неправильно — це робити вигляд, що між нами нічого немає, — різко відповів він.

Він нахилився й поцілував її так пристрасно, що вона забула дихати. Її руки самі потягнулися до нього, зчепилися за його мокру сорочку, і вона відчула, як тканина липне до долонь.

Поцілунок ставав глибшим, відчайдушнішим. Вони наче намагалися надолужити всі ті роки, коли стримували себе. Єва задихалася, але не відпускала.

Він відштовхнувся від стіни, притягнув її до себе, піднявши на руки так, що вона обхопила його стегнами. Її сміх урвався, перетворившись на стогін, коли він стиснув її сильніше.

— Ти моя, — прошепотів він, зупинившись на мить, вдивляючись їй у очі.

Єва тремтіла, вся мокра, вся його. Вона розуміла: назад дороги вже немає.

— Твоя, — ледь чутно відповіла вона.

І вони знову поцілувалися, несамовито, поки їхні мокрі речі падали на підлогу, а в квартирі залишався лише звук їхніх сердець і пристрасті.