Розділ 18. " Вибух за обіднім столом"

У домі Мії та Алекса пахло свіжою випічкою. Єва й Коул сиділи поруч на дивані, їхні руки ледь торкалися одна одної — невинно, але водночас відчутно.

— Ну, ви поводитеся якось дивно, — примружилася Мія, вдивляючись у доньку. — У вас щось сталося?

— Нічого, мам, — швидко відповіла Єва, намагаючись відвернути погляд.

Андре підняв брову.
— Та ви ж сяєте, як після танго-турніру. Кажіть одразу.

Коул зітхнув і, не витримавши, взяв Єву за руку прямо на очах у всіх.
— Ми з Євою… разом.

Тиша. Така, що навіть годинник на стіні здався занадто гучним.

— Разом… як разом? — Алекс нахилився вперед, наче перевіряючи, чи він правильно почув.

— Разом-разом, — підморгнув Коул, намагаючись зняти напругу. — Ну, типу… як ви з мамою.

— О, Боже… — Мія прикрила обличчя руками. — Ви ж виросли, як брат і сестра!

— Не перебільшуй, мам, — закотила очі Єва. — Ми завжди були друзями. А тепер… більше, ніж друзі.

Мігель тихо пирхнув, не витримавши.
— Я ж казав, що ці двоє одного дня вибухнуть.

Андре театрально зітхнув і схрестив руки.
— Я знав, що з моїм сином щось не так, коли він у п’ятнадцять відмовився від усіх дівчат у школі. Виявилося, він просто чекав на тебе, Єво.

— Андре! — Мігель штовхнув його ліктем, але сміх пробігав уже по всьому столу.

Єва почервоніла, але вперто стиснула руку Коула.
— Це наш вибір. І ми щасливі.

Алекс нарешті відкинувся на спинку стільця, розгублений, але з легким усміхом.
— Якщо він зробить тебе нещасною, я зламаю йому щелепу, — сухо мовив він.

— Тато! — вигукнула Єва.

— Я жартую… чи ні, — Алекс підняв келих вина.

Коул лише сильніше обійняв Єву за талію, шепнувши їй на вухо:
— Ну, принаймні, ми вижили.

Вона ледь стримала сміх.