Розділ 17. Ранок після

Сонце пробивалося крізь штори, а за вікном усе ще накрапав дощ. Єва прокинулася першою — розпатлана, загорнута в ковдру, з розмазаною помадою на подушці. Вона глянула на Коула, який мирно спав, обійнявши її за талію, і не втрималася від посмішки.

— Ти схожий на кота, який завалився спати після бійки, — тихо прошепотіла вона й торкнулася його щоки.

— Я чув це, — пробурмотів він, не відкриваючи очей, і сильніше притиснув її до себе. — І, до речі, цей «кіт» ще вчора показав кігті.

Єва розсміялася й штовхнула його плечем.
— Ти безсоромний.

— І твій, — додав він, нарешті відкриваючи очі й ловлячи її губи коротким, але таким теплим поцілунком.

Вона хотіла було піднятися, але Коул не відпустив.
— Куди це?

— У душ. І, може, щось приготую тобі на сніданок.

— Ні, ні, — він рішуче піднявся, волосся розкуйовджене, погляд сонний, але впертий. — Перший сніданок має приготувати чоловік.

— Ага, — Єва підняла брови. — Ти хочеш, щоб ми обидва отруїлися твоїм кулінарним експериментом?

— Я вмію робити тости. І каву. І… ну, все інше якось само вийде.

Він поплентався на кухню, а вона спостерігала, як він у його футболці (яка була їй до колін) крутиться біля плити. Сміх, запах кави, бризки молока, яєшня, яка трохи підгоріла — усе це створювало дивне, нове відчуття.

— Ти жахливий кухар, — сказала Єва, пробуючи його «шедевр».

— Але ти все одно з’їси, бо це з любов’ю, — серйозно відповів Коул і поклав їй шматок зі своєї тарілки.

Її серце тремтіло від того, наскільки звично і затишно відчувалося це ранкове безладдя.

Вона поглянула на нього — растріпаного, зі щирою посмішкою, — і вперше усвідомила: вони справді починають щось нове.