Минуло три дні. Єва й Коул ніби жили в різних світах, хоча насправді постійно перетиналися. Вони уникали одне одного — у кав’ярні, в спортзалі, навіть на вечірці у спільних друзів.
Коул сидів за столом, удавано сміючись із жарту, але його погляд раз у раз ковзав туди, де стояла Єва з подругою. Вона теж кидала на нього швидкі, гострі, ніби випадкові погляди.
Між ними було мовчання, яке кричало голосніше за слова.
— Ви ж, здається, найкращі друзі? — обережно запитала Міла, кидаючи погляд на Єву.
— Були, — відрізала вона, сьорбнувши коктейль. — Тепер ми просто… сусіди по спогадах.
У цей момент Коул почув її слова й напружено стиснув кулаки. Він хотів підскочити, розтрощити цей її холод, довести, що вона не має рації. Але замість цього він підняв келих і вдав, що абсолютно спокійний.
Єва відчула його погляд. Її щоки горіли, але вона стояла рівно, наче нічого не відбувається.
Вони обидва страждали. І обоє були вперті до божевілля.
#6364 в Любовні романи
#1545 в Короткий любовний роман
#1179 в Різне
#486 в Гумор
Відредаговано: 02.10.2025