Розділ 10. Заборонений дотик

Після лекції Єва вибігла в коридор, намагаючись утекти від власних думок. Але, як завжди, від Коула втекти було неможливо.

— Єво, почекай! — його голос лунав позаду, і вже за мить він наздогнав її, взявши за руку.

Вона різко зупинилася.
— Відпусти.

— Ні, — відповів він занадто спокійно. — Ти тиждень уникаєш мене, робиш вигляд, що між нами нічого немає, але я більше не можу грати в цю «дружбу».

— Ми й є друзі! — обурилася вона, хоча серце билося так, ніби ось-ось вистрибне.

— Друзі? — його усмішка була гіркою. — Друзі не дивляться одне на одного так, як ти дивишся на мене.

Він зробив крок ближче, стискаючи її руку сильніше. Вона відступила назад — і спиною вперлася в холодну стіну. Коул навис над нею, його подих лоскотав її губи.

— Скажи, що я помиляюся, — прошепотів він.

Єва хотіла щось відповісти, але замість слів вирвався лише гарячий подих. І цього вистачило. Коул нахилився й різко, майже жадібно поцілував її.

Поцілунок був вибуховим — не м’яким і не обережним, а наче вони роками тримали це всередині й тепер усе прорвалося назовні. Її руки, самі собою, вчепилися йому в сорочку, притягуючи ближче.

— Чорт, Єво… — прошепотів він між поцілунками, ковзаючи губами до її шиї. — Ти поняття не маєш, як довго я цього хотів.

Вона задихнулася, але замість опору притулилася до нього ще сильніше, відчуваючи, як серце шаліє від забороненого задоволення.

І тільки коли в коридорі пролунали чиїсь кроки, вони обидва різко відсахнулися. Єва, з розширеними очима й палаючими щоками, прошепотіла:
— Це… це була помилка.

— Ні, — Коул хитнув головою, ковтаючи важке дихання. — Це було найправильніше з усього, що ми коли-небудь робили.