Розділ 9. Слова на межі

Єва зайшла в аудиторію раніше за всіх, вирішивши зайняти місце біля вікна й хоча б трохи зібратись із думками після вчорашньої сцени. Але, звісно, спокій тривав рівно до тієї секунди, поки у дверях не з’явився він.

Коул.

— Ну привіт, подруго-друже, — його голос був глузливим, але в очах світилася та сама іскра, яку Єва намагалася ігнорувати.

— Сядь десь подалі, — відрізала вона, навіть не піднявши погляду.

Він сів просто поруч, притиснувшись стільцем так близько, що вона мало не задихнулася від його запаху парфумів і тепла.
— Ой, пробач, інших місць немає, — удавано розвів руками.

— Уся аудиторія порожня! — прошипіла вона.

— Хм, дивно, а я бачу лише одне правильне місце, — він нахилився ближче, майже торкаючись її щоки.

Єва закотила очі, але серце почало битися швидше.
— Ти нестерпний.

— А ти чудово виглядаєш, коли злишся, — його голос став нижчим, теплішим.

Вона повернулася до нього, і їхні обличчя виявилися так близько, що один невірний рух — і це вже був би поцілунок.

— Припини гратися, — прошепотіла вона, хоча сама була найбільше винна в тому, що не відсунулася.
— Це не гра, Єво, — його усмішка стала майже серйозною. — Ти відчуваєш те ж саме.

Її щоки спалахнули, і, щоб приховати хвилювання, вона різко відсунулася й вколола:
— А може, я просто терплю тебе, бо ми друзі дитинства.

— Терпиш? — він примружився. — Тоді поясни, чому ти досі тремтиш від одного мого нахилу?

Вона мало не задихнулася від обурення й сміху водночас.
— Ти ідіот.

— Можливо, — він підморгнув. — Але я твій ідіот.

Їхня перепалка закінчилася в ту секунду, коли в аудиторію зайшов викладач, і Єва зі злістю розвернулася до дошки. Але думки плуталися: вона знала, що він правий. І від цього ставало ще гірше.