Розділ 6. Просто кава ?

Єва розкладала книги в бібліотеці, коли на столі поруч з її рукою з’явився паперовий стаканчик.
— Лате з карамеллю. Твій улюблений, — почулося над головою.

Вона підняла погляд і зустріла нахабну усмішку Коула.
— Я не просила…
— І не треба було, — він сів поруч, розвалившись у кріслі, ніби в себе вдома. — Уяви, що це знак долі.

— Ти що, переслідуєш мене? — з підозрою примружилася вона.
— Ні, я просто… добре знаю розклад твоїх пар, — підморгнув він.

Єва скривилася, але все одно зробила ковток. Кава справді була ідеальною.
— Дякую, — пробурмотіла.
— Нарешті, комплімент! — Коул підняв руки, ніби переможець. — Знаєш, Єво, я думав… можливо, ми могли б якось зустрітися.

— Ми й так зустрічаємось, — сухо відповіла вона.
— Я мав на увазі поза книгами та лекціями. Знаєш… просто кав’ярня, музика, ти й я.

— Це звучить як побачення, — підозріло кинула вона.
— Ні, — він удавано замислився. — Це звучить як… дуже дружня кава з потенціалом.

Єва ледве не поперхнулася кавою.
— Ти нестерпний!
— Але чарівний, — швидко додав він.

Він нахилився ближче, і Єва відчула його подих.
— То що? Дамо шанс «дуже дружній каві»?

Вона закусила губу, намагаючись не посміхнутися.
— Добре. Але тільки кава.
— Домовилися, — його очі блиснули. — Але попереджаю: після цієї кави ти вже ніколи не подивишся на мене так само.

Єва намагалася зберігати байдужість, та в грудях щось небезпечно тремтіло.