Розділ 4. Сімейні вечері та зайві погляди

Єва відкрила знайомі двері рідного дому й одразу почула:

— Доню! — Мія вибігла назустріч, обіймаючи її так, ніби Єві було не двадцять, а знову десять. — Ти схудла! Ти їла взагалі там за кордоном?

— Мам, я нормально виглядаю, — сміялася Єва, витягуючись із ніжних, але задушливих обіймів.

— Ану не сперечайся з мамою, — з’явився Алекс, високий і все такий же серйозний, хоча його очі світилися гордістю. — Ти схудла. Але… все одно наша красуня.

Єва закотила очі, але посміхалася.

За столом уже сиділи Андре з Мігелем. Андре махнув їй рукою:
— Нарешті! Я вже думав, що ми самі з’їмо цей пиріг.

— Ти завжди так думаєш, — підколов його Мігель, і вони обмінялися поглядами, які Єва краще за всіх розуміла: любовні, але з гумором.

У кімнаті запанувала приємна метушня: Мія носила страви, Алекс розливав вино, Андре жартував, а Мігель усміхався, підтримуючи коханого.

— Ну що, Єво, як воно — жити без нашого галасу? — поцікавився Андре.
— Тихо, спокійно… аж занадто, — відповіла вона, відкусивши пирога.

І тут двері відчинилися знову. На порозі з’явився Коул.
— Вибачте, мене запросили? — його голос був впевнений, але очі ковзнули до Єви, і вона мало не вдавилася пирогом.

— О, Коуле! — Мія підхопилася. — Ти ж нам як син! Звісно, сідай.

Єва намагалася виглядати байдужою, але кожного разу, коли Коул кидав на неї погляд через стіл, її щоки починали палати.

— А я думала, ти поїдеш у відрядження, — обережно сказала Мігель.
— Передумав, — відповів Коул, не відриваючи очей від Єви.

Усі сміялися, говорили, згадували минуле, але для Єви час ніби зупинився. Вона раптом усвідомила: тут, серед сім’ї, поруч із ним, вона вже не просто донька й подруга. Вона жінка, і щось між ними змінилося назавжди.