Розділ 3. Дощ і поломага машина

— Сідай, підкину, — Коул відкрив для Єви дверцята своєї машини.
— Ого, та це вже не твій старий велосипед, — підколола вона, сідаючи всередину.
— Ага, дякуй моїм підробіткам і ночам без сну.

Він завів двигун, і вони рушили. Дорога йшла гладко… рівно до того моменту, коли машина різко смикнулася і зупинилася посеред вулиці.

— Ти знущаєшся? — Єва підняла брови. — Це твоя «надійна машина»?
— Вона надійна! Просто… іноді має поганий настрій, — Коул вийшов, відкрив капот і відразу отримав порцію гарячої пари в обличчя.
— Надійна, ага, — пирснула Єва, виходячи з машини.

І в цей момент небо розверзлося — почався дощ. Справжня злива.

— Та ти жартуєш! — закричала вона, прикриваючи голову сумочкою.
— Ласкаво просимо в реальність зі мною, малявко, — засміявся Коул, уже наскрізь мокрий.

Єва теж промокла за кілька секунд, волосся злиплося, макіяж потік, але вона почала сміятися так голосно, що навіть Коул зупинився й подивився на неї.

— Ти чого? — здивувався він.
— Бо тільки з тобою можна застрягти під дощем, серед дороги, без машини і ще й весело сміятися, — вона ледве вимовила крізь сміх.

Коул дивився на неї, і в його усмішці промайнула щось більше, ніж просто дружня іронія.
Він зробив крок ближче, і Єва завмерла, серце шалено калатало.

Він нахилився… і тут грім так ударив, що вони обоє злякано відсахнулися й знову розреготалися.

— Окей, Всесвіт явно проти, — Коул потер потилицю.
— Або просто тримає нас у напрузі, — лукаво відповіла Єва.

Вони накрилися його курткою й пішли пішки під дощем, сміючись, але обидва відчували — ця ніч уже змінила щось між ними.