Розділ 2. Кава з присмаком іскри

— Тобі яке? Лате з карамеллю? — спитав Коул, тримаючи меню.
— Ти що, пам’ятаєш? — Єва здивовано підняла брови.
— Ну, вибач, але я витратив половину дитинства, купуючи тобі каву після тренувань із танців. Це неможливо забути, — він хитро усміхнувся.

— Хм, тоді я візьму еспресо, — Єва підперла щоку долонею.
— Що? — Коул мало не вдавився. — Ти ненавиділа гірке!
— Люди змінюються, Коуле. Не те, що деякі, — вона хитро кинула йому погляд.

Він глянув на неї уважно, нахилився ближче через столик:
— Ага… ти хочеш мені довести, що ти вже доросла.

Єва трохи розгубилася від того, як низько і майже хрипло він це сказав, але одразу взяла себе в руки.
— Можливо. А може, я просто хочу нарешті бути сильнішою за тебе.

Коул розсміявся, відкинувшись на спинку стільця.
— О, серйозно? Ти? Та я досі пам’ятаю, як ти не могла підняти мою спортивну сумку.

— А тепер я можу підняти тебе і винести з цієї кав’ярні, — парирувала Єва, викликаючи сміх у сусідніх відвідувачів.

Він схопився за серце, театрально зображуючи шок:
— Все, ти мене знищила.

Але коли їхні очі зустрілися, жарти відступили. Вона відчула, як його погляд ковзає по її губах, і раптом у цій маленькій кав’ярні стало занадто гаряче.

Єва швидко відвернулася й зробила ковток кави.
— Ну що ж… давай подивимось, хто з нас справді виріс, — прошепотіла вона, ніби сама собі.

І в цей момент між ними промайнула іскра — небезпечна, таємна, солодка.