Глава 37

Минуло десять років. Десять років без Юліани, але з її любов'ю, яка жила в серці Євгена та в очах його доньок. Десять років він був для них і мамою, і татом. Він виховав їх у любові, яку він сам отримав від Юліани. Він розповідав їм про маму, про її усмішку, про її доброту, про її ніжний голос. Він не хотів, щоб вони забули її.

Одного сонячного дня, коли сонце світило так само яскраво, як і в день їхнього знайомства, Євген разом з Емілією та Анелією пішов на цвинтар. Вони йшли повільно, тримаючись за руки, і їхні серця були повні смутку та любові. Вони підійшли до могили, на якій був напис: "Юліана. Наша любов. Наш ангел-охоронець". На могилі лежали білі троянди, що були її улюбленими квітами.

Євген сів на лаву, що була поруч, і обійняв своїх доньок. Вони дивилися на могилу, а їхні очі були повні сліз.

— Тату, розкажи нам про маму, — прошепотіла Емілія, її голос тремтів.

Євген зробив глибокий вдих, збираючись з силами. Він знав, що ця розмова буде найважчою в його житті.

— Ваша мама… — прошепотів він, його голос тремтів. — Вона була найдобрішою, найніжнішою людиною, яку я знав. Вона була нашим ангелом-охоронцем.

— Розкажи нам, як ви познайомилися, — прошепотіла Анелія, її голос був сповнений цікавості.

Євген посміхнувся, його очі наповнилися сльозами.

— Це було так давно, що я вже майже забув, — прошепотів він. — Ми вчилися з вашою мамою в одній школі я був легковажним хлопцем не звертав увагу на навчання а ваша мама була відміницею вона завжди вчилася досягала бажаного і ось одного разу я замислився яка вона сильна , скільки у неї цієї сили потім коли ми вступали в університет я нарешті взявся за розум і почав вчитися у вашої мами усього, я захопився неї так і закохався і вона у мене. Ось така у нас історія знайомства.

 — Вона була такою красивою, такою ніжною, — прошепотів Євген, його голос був сповнений любові. — Вона була світлом у моєму житті. Вона допомогла мені знайти себе, вона допомогла мені знову полюбити.

— Вона була нашою мамою, — прошепотіла Емілія, її очі були повні сліз.

— Вона була вашим ангелом-охоронцем, — прошепотів Євген. — Вона завжди буде з вами. Вона буде жити в ваших серцях.

Вони сиділи там годинами, розмовляючи про Юліану. Євген розповідав їм про її любов, про її доброту, про її ніжність. Він не хотів, щоб вони забули її. Він хотів, щоб вони знали, що вона завжди буде з ними.

— Тату, як ти виховав нас сам? — прошепотіла Анелія, її голос був сповнений цікавості.

— Я не виховував вас сам, — відповів Євген. — Ваша мама завжди була поруч. Вона завжди була з нами. Вона завжди допомагала мені.

— Ми любимо тебе, тату, — прошепотіла Емілія. — І ми любимо нашу маму.

Євген обійняв своїх доньок, притиснувши їх до себе. Він знав, що він не один. Він знав, що його любов завжди буде з ним.

Вони сиділи там ще довго, дозволяючи вітру бавитися їхнім волоссям, а теплому сонцю зігрівати їхні обличчя. Євген подивився на своїх доньок. У них обох були її очі – глибокі, сповнені тепла і доброти. І в той момент він зрозумів, що Юліана не зникла. Її любов, її душа, її сила – усе це жило в Емілії та Анелії. Вона була поруч, у кожному їхньому подиху, у кожній посмішці, у кожному русі. Він усвідомив, що його головна місія – не просто виростити їх, а виховати в них ту саму доброту і світло, яке вона подарувала йому. Він не був сам. Вони – його двійнята, його подвійне диво, були живим втіленням її пам'яті. Це дало йому сили. Замість відчаю він відчув у серці спокій і неймовірну гордість. Вони разом і завжди будуть разом – у великій сім'ї, де навіть на небі є свій ангел-охоронець.

Дорогі друзі!

Ось і добігла кінця наша історія. Ми разом переживали злети і падіння, раділи і сумували, сміялися і плакали. Ми пройшли довгий шлях разом з Юліаною та Євгеном, і я щиро вдячна кожному з вас за те, що ви були з нами до кінця.

Ця історія — про силу духу, про безмежну любов і про те, як важливо цінувати кожну мить. Юліана, Євген, Таня, Емілія та Анелія — усі вони стали частиною нашого життя, і я сподіваюся, що їхні історії залишаться у ваших серцях назавжди.

Дякую вам за вашу підтримку, за ваші емоції, за те, що ви вірили в наших героїв. Без вас ця історія не була б такою, якою вона є.

З любов'ю та вдячністю,

Gromova Yuliana