Глава 25

Ранок після весільної ночі був сповнений ніжності та спокою. Сонячні промені, що пробивалися крізь вікно готельного номера, лагідно будили Юліану та Євгена. Вони прокинулися в обіймах одне одного, відчуваючи тепло та безпеку. Навіть після всіх весільних веселощів та емоцій, вони почувалися відпочилими. Юліана провела рукою по волоссю Євгена, який ще дрімав поруч. На її безіменному пальці сяяла обручка поруч із заручальною, підтверджуючи, що їхня казка стала реальністю.

Євген прокинувся, побачив її погляд і ніжно посміхнувся.

— Доброго ранку, моя дружино, — прошепотів він, його голос був трохи хрипким від сну. — Як ти себе почуваєш?

Юліана посміхнулася у відповідь, притуляючись до нього.

— Доброго ранку, коханий. Чудово. Навіть не віриться, що це все не сон. Це був найкращий день у моєму житті.

— І в моєму теж, — відповів Євген, цілуючи її в чоло. — А тепер нам час повертатися до нашої родини. Думаю, вони вже зачекалися.

Вони неспішно зібрали речі. Кожна їхня дія була сповнена легкості та щастя, адже вони поверталися не просто додому, а до свого нового, спільного життя як чоловік і дружина. Дорога назад була наповнена теплими спогадами про весілля, обговоренням планів на майбутнє та мріями про їхній спільний дім, де пануватиме любов і гармонія.

Коли вони під'їхали до рідного дому, їхній подив і радість були безмежними. Двір був прикрашений шарами з повітряних кульок та яскравих стрічок, наче святкування ще тривало. Пані Олена та Андрій Петрович стояли на ґанку, їхні обличчя світилися від радості. Поруч з ними, нетерпляче переступаючи з ноги на ногу, стояла Таня, її очі випромінювали щастя та нетерпіння.

Щойно машина зупинилася, Таня, вигукнувши: "Юліано! Євгене!", кинулася їм назустріч. Вона міцно обійняла Юліану, а потім Євгена, немов не бачила їх цілу вічність.

— Я так за вами скучила! — її дзвінкий голос наповнив повітря.

Пані Олена та Андрій Петрович також тепло обійняли новоспечене подружжя.

— Наші дорогі! Ласкаво просимо додому! — сказала пані Олена, її очі сяяли. — Як пройшла ваша подорож?

— Все чудово, мамо, — відповів Євген, обіймаючи матір. — Ми так скучили за вами!

— Юліано, ти так гарно виглядаєш! — зазначив Андрій Петрович, ніжно потиснувши її руку. — Бачу, шлюбний вікенд пішов вам на користь!

Юліана посміхнулася, відчуваючи тепло їхньої зустрічі.

— Дякую, Андрію. Ми теж дуже за вами скучили.

Всією щасливою родиною вони пройшли до будинку, де на столі вже чекав святковий сніданок. Пані Олена, як завжди, постаралася на славу: на столі були пухкі сирники з варенням, свіжоспечені млинці, духмяний трав'яний чай та щойно зварена кава. За столом панувала тепла, невимушена атмосфера. Всі обговорювали весілля, згадували кумедні моменти, сміялися з жартів. Юліана розповідала Тані про море, про те, які великі хвилі були і як вони з Євгеном плавали.

Таня, як завжди, була дуже активною. Вона розповідала про свої ігри, про те, як допомагала бабусі. Вона виглядала веселою та рум'яною, як завжди. Раптом, коли вона сміялася над черговим жартом Євгена, її обличчя змінилося. Рум'янець зник, замінившись блідістю. Вона міцно стиснула ложку в руці, її погляд став розгубленим.

— Бабусю… мені щось… погано… — прошепотіла Таня, її голос був ледь чутним.

Всі одразу ж повернули до неї голови. Пані Олена була першою, хто помітив, що щось не так.

— Танечко, що сталося? — Вона нахилилася до онуки.

Не встигла Таня відповісти, як її очі закотилися, і вона, мов підкошена, знепритомніла, безсило впавши зі стільця прямо на підлогу. Ложка з брязкотом впала поруч.

Усі заціпеніли. Сміх миттєво зник з облич, замінившись жахом. Пані Олена видала гучний зойк.

— Танечко! Моя дівчинка!

Євген кинувся до сестри першим. Він обережно підняв її, перевіряючи пульс. Юліана підбігла теж, її серце шалено калатало в грудях, а в голові паморочилося від страху. Таня була бліда як крейда, її дихання було поверхневим, а тіло – млявим.

— Швидку! Терміново викликайте швидку! — голос Євгена був напруженим, він намагався зберігати спокій, але в його очах був неприхований жах.

Андрій Петрович, хоч і був шокований, одразу ж дістав телефон. Пані Олена вже плакала, притискаючи долоні до рота.

— Євгене, що з нею? — голос Юліани тремтів. Вона взяла холодну ручку Тані, намагаючись намацати пульс.

— Я не знаю… — прошепотів Євген, обережно піднімаючи Таню на руки. — Але треба негайно в лікарню.

Хвилини здавалися вічністю, доки не приїхала швидка. Парамедики швидко оцінили ситуацію, поклали Таню на ноші і відвезли до машини. Юліана, Євген, пані Олена та Андрій Петрович, сповнені жаху, одразу ж сіли в машину Євгена і поїхали за швидкою, що мчала з сиренами.

Дорога до лікарні була, наче найстрашніший кошмар. Кожна секунда тягнулася нестерпно довго. Усі мовчали, напружено вдивляючись у спину водія, що мчав перед ними. Пані Олена невпинно молилася, її губи шепотіли молитви, а по щоках текли сльози. Андрій Петрович міцно стискав кермо, його обличчя було кам'яним від тривоги. Юліана тримала руку Євгена, намагаючись втихомирити його тремтіння, але її власні долоні були мокрими від холодного поту. В голові роїлися найстрашніші думки.

Прибувши до лікарні, їх одразу ж направили до приймального відділення. Таню забрали лікарі, а вони залишилися чекати в коридорі, напружені, як струна. Кожна хвилина очікування здавалася вічністю. Це було нестерпно. Пані Олена схлипувала, Андрій Петрович ходив туди-сюди, а Євген сидів, опустивши голову в долоні. Юліана намагалася бути сильною для них усіх, але її власне серце стискалося від болю. Вона згадувала сміх Тані, її радісні очі, її дитячу безпосередність.

Нарешті, через те, що здавалося вічністю, але насправді було близько години, з кабінету вийшов лікар. Він був літнім чоловіком, з втомленим, але співчутливим поглядом. Його обличчя було сумним, і це одразу ж змусило серця Юліани, Євгена та їхніх батьків стиснутися ще сильніше.