Глава 24

Повернувшись із незабутньої, осяяної сонцем подорожі до моря, Юліана та Євген ще довго були оповиті романтичним ореолом. На безіменному пальці Юліани, наче маленька зірочка, сяяла витончена каблучка з діамантом, яка стала мовчазним, але красномовним свідченням їхнього глибокого кохання та непохитної обіцянки. Новина про заручини миттєво облетіла весь дім, викликавши шквал радісних вигуків, щирих привітань та теплих обіймів. Таня, якій було вже десять, стрибала від захвату, а пані Олена, дивлячись на них, ледь стримувала сльози щастя, раз у раз витираючи очі кінчиком хустинки.

— Мої любі! Я так цього чекала! Це найкраща новина, яка могла статися! — вигукнула пані Олена, її голос тремтів від емоцій, коли вона міцно обіймала спочатку Юліану, а потім Євгена. — Треба починати готуватися негайно! Кожна хвилина на рахунку!

Євген посміхнувся, дивлячись на свою, таку щиру і захоплену маму.

— Мамо, ми тільки-но приїхали. Може, трохи пізніше? Ми ж ще навіть речі не розібрали.

— Пізніше? Нічого не пізніше! — Пані Олена рішуче похитала головою. — Весілля — це не жарти, синку! Це ж така грандіозна подія! Кожна деталь має бути продумана!

І тут до розмови, наче за помахом чарівної палички, приєднався Андрій Петрович, який приїхав спеціально, щоб особисто привітати їх з такою важливою подією. Його очі теж сяяли доброю, батьківською радістю.

— Олена абсолютно права, діти. Таке весілля, як я собі уявляю для вас, вимагає ретельної, ґрунтовної підготовки. І я хочу, щоб ви ні про що не турбувалися. Я беру на себе всі фінансові питання, і ми з Оленою допоможемо з організацією. Це мій подарунок вам, дорогі.

Юліана та Євген були вражені такою несподіваною щедрістю і турботою.

— Андрію, це забагато… Ми не можемо… — почала Юліана, але він лише тепло посміхнувся і махнув рукою, заперечуючи.

— Нічого не забагато для щастя мого сина і моєї тепер уже майже доньки. Я хочу, щоб цей день був ідеальним. Щоб він запам'ятався вам на все життя. Довіртеся нам.

І справді, підготовка до весілля розпочалася з шаленим, але напрочуд ефективним темпом. Пані Олена та Андрій Петрович взяли на себе левову частку всіх організаційних питань, перетворивши цю справу на свій спільний, захоплюючий та ретельно спланований проєкт. Вони прагнули максимально звільнити Юліану та Євгена від зайвого клопоту, щоб ті могли спокійно зосередитися на роботі над компанією "Надія. Майбутнє", яка стрімко розвивалася, і просто насолоджуватися своїм статусом закоханих наречених.

Пані Олена, з її неперевершеним смаком, вродженим почуттям стилю та умінням створювати затишок і красу, відповідала за вибір місця проведення урочистостей, розробку святкового меню, найдрібніші деталі декору. Вона годинами переглядала каталоги модних весільних агенцій, зустрічалася з відомими флористами, обговорювала кожну дрібницю – від кольору стрічок до розташування свічок – з декораторами. Її мрією було перетворити весілля на справжню казку, що зійшла зі сторінок найромантичніших романів.

Андрій Петрович, як досвідчений бізнесмен, звиклий до чіткого планування та контролю, взяв на себе координацію всіх підрядників, суворий фінансовий контроль та логістику. Він особисто шукав найкращих ведучих, які могли б створити невимушену атмосферу, запрошував найталановитіших музикантів, які зможуть розважити гостей, та найвідоміших фотографів, щоб кожен момент був закарбований на вічність. Він забезпечував, щоб усе працювало як годинник, без жодних збоїв. Для нього це було не просто весілля сина, а демонстрація найвищого рівня організації та бездоганності.

Юліана була в захваті від їхньої енергії, відданості та любові, яку вони вкладали в кожен етап підготовки.

— Вони як два весільні планувальники вищого класу! — сміялася вона, розмовляючи з Євгеном під час вечірньої прогулянки. — Я ніколи не думала, що організація весілля може бути такою легкою і приємною!

— Це ж мої батьки, — усміхався Євген, ніжно обіймаючи її за талію. — Коли вони щось вирішили, то вже не зупиняться, поки не зроблять це абсолютно ідеально. І це чудово. Ми можемо повністю довіряти їм і просто насолоджуватися нашим щастям.

Одним з найважливіших і найочікуваніших етапів для Юліани був вибір весільної сукні. Це було справжнє таїнство, яке вона розділила з найближчими жінками – пані Оленою та Танею, яка була її найщирішою та найентузіастичнішою помічницею. Юліана переміряла десятки суконь у різних весільних салонах: пишних, приталених, класичних, сучасних, з різноманітними оздобленнями. Але жодна з них не викликала того самого "вау"-ефекту, тієї єдиної, неповторної емоції, коли розумієш – "це вона, сукня моєї мрії".

Але потім, в одному з найелітніших весільних салонів міста, куди їх привела пані Олена, її погляд одразу ж впав на сукню її мрії. Вона стояла на манекені, ніби зійшла зі сторінок модного глянцю – не просто гарна, а казкова, неперевершена. Це була довга, пишна сукня кольору айворі, пошита з найніжнішого королівського атласу та багатошарового повітряного тюлю, що створював ефект легкості. Верх був майстерно виконаний у вигляді корсету, розшитого делікатним французьким мереживом, тисячами кришталевих бісерин та лелітками, що ніжно переливалися при світлі, створюючи неймовірний блиск. Від талії вниз спадав неймовірно довгий, розкішний шлейф, який тягнувся за нею, мов хмарка, і обіцяв захоплені погляди та незабутні фотографії.

Коли Юліана одягнула цю сукню, вона відчула, як її серце забилося в особливому ритмі. Вона відчула себе справжньою королевою, казковою принцесою. Сукня ідеально сиділа по фігурі, підкреслюючи її витонченість, але водночас надаючи образу величі. Її очі засяяли, і на її обличчі з'явилася посмішка, що йшла від душі. Пані Олена та Таня, які сиділи поруч, синхронно ахнули від захоплення.

— Це вона, Юліано, — прошепотіла пані Олена, а Таня радісно заплескала в долоні, її очі були широкі від подиву. — Ти просто неперевершена. Ти найгарніша наречена!

До цієї сукні ідеально пасувала довга, майже до підлоги, повітряна фата, розшита тим самим тонким мереживом по краю, що й корсет сукні. Вона надавала образу загадковості, ніжності та завершеності. Юліана дивилася на себе в дзеркало і ледь стримувала сльози щастя, які наверталися на очі. Це було саме те, про що вона мріяла.