Глава 23

Після шаленого темпу роботи над запуском компанії "Надія. Майбутнє" Юліана та Євген відчували, що їм потрібен перепочинок. Робота приносила величезне задоволення, але й забирала багато сил. Одного вечора Євген, помітивши втому в очах Юліани, зробив пропозицію.

— Юліано, кохана, — сказав він, коли вони сиділи на веранді свого будинку, насолоджуючись теплим вечором. — Ми обоє працюємо на знос останні місяці. Думаю, нам варто зробити невелику паузу. Що скажеш про відпочинок? Тільки ми вдвох, десь подалі від усього?

Юліана, яка саме допивала чай, підняла погляд.

— Відпочинок? Це звучить як мрія. Але ж робота…

— Робота почекає, — перебив Євген, ніжно взявши її руку. — Ми заслужили. І я вже дещо придумав. Щось, про що ти давно мріяла.

Її очі зацікавлено блиснули.

— І що ж це?

Євген посміхнувся, його очі випромінювали тепло.

— Море. Сонце, пісок, шум хвиль… і жодних графіків, дзвінків чи документів. Лише ми і безкраїй обрій.

Серце Юліани забилося швидше. Море… Вона не була на морі з дитинства, і завжди мріяла знову відчути солоний бриз.

— О, Євгене! Це було б неймовірно! — її голос був сповнений щирої радості.

Рішення було прийнято. Вони обговорили це з пані Оленою, яка повністю підтримала їх і пообіцяла подбати про Таню. Дівчинка теж була рада, адже знала, як сильно Юліана і Євген потребують відпочинку.

Євген взяв на себе всі організаційні моменти, обравши мальовниче місце на узбережжі, подалі від гамірних курортів, з невеликим затишним готелем та власним виходом до пляжу. Він хотів, щоб це було особливе місце, яке запам'ятається їм надовго.

Збори були приємними. Юліана ретельно складала легкий літній одяг, купальники, сонцезахисний крем. Кожна річ, що лягала у валізу, наповнювала її серце радісним передчуттям. Євген жартома намагався допомогти, але його допомога більше зводилася до обіймів та жартів.

— Ти впевнена, що нам знадобиться стільки суконь? — запитав він, усміхаючись, коли Юліана показувала йому чергову легку тканину.

— Звісно! На море потрібно їхати красиво! — відповіла Юліана, кинувши в нього м'який рушник. — А ти, дивись, нічого не забув. Головне – гарний настрій і відключений телефон!

Євген посміхнувся.

— Телефон буде вимкнений. Обіцяю. А гарний настрій – це гарантовано, коли ти поруч.

Дорога до моря була приємною. Вони виїхали рано вранці, щоб уникнути спеки. В машині грала їхня улюблена музика. Юліана дивилася у вікно, спостерігаючи за мінливими пейзажами: поля, ліси, маленькі села, що пропливали повз. Її рука лежала в руці Євгена, і це відчуття близькості та спокою було безцінним.

Вони багато розмовляли – про свої плани на майбутнє, про Таніні успіхи в школі, про розвиток компанії. Це були розмови не про проблеми, а про мрії, про те, як вони разом будують своє життя. Юліана відчувала себе абсолютно щасливою. Поруч з Євгеном вона завжди почувалася захищеною, коханою та вільною.

Ближче до обіду, коли за вікном почали з'являтися перші ознаки приморських містечок – чайки, легкий солоний запах повітря, що просочувався крізь відчинене вікно, – серце Юліани забилося швидше.

— Чуєш? — вигукнула вона, вдихаючи повітря. — Це пахне морем!

Євген усміхнувся.

— Скоро ми будемо там, кохана.

Нарешті вони прибули до місця призначення. Готель виявився саме таким, як Євген його описував: невеликий, затишний, з білими стінами та черепичним дахом, оточений квітучими кущами бугенвілії. З їхнього номера на другому поверсі відкривався неймовірний вид на море.

Юліана підійшла до балкона і глибоко вдихнула солоне морське повітря. Вона заплющила очі, відчуваючи, як сонце пестить її обличчя, а легкий бриз розвіває волосся. Шум хвиль був як музика, що заспокоювала і надихала.

— Це ідеально, Євгене, — прошепотіла вона, обернувшись до нього. — Дякую тобі за цей подарунок.

Євген обійняв її ззаду, притулившись підборіддям до її плеча.

— Тільки для тебе, моя люба.

Вони швидко розпакували речі, а потім одразу ж попрямували на пляж. Юліана, незважаючи на вже не такі помітні шрами, раніше відчувала легку незручність на пляжі, але поруч з Євгеном ця невпевненість зникла. Його погляд був сповнений такої любові та захоплення, що вона забувала про все.

Пляж був майже безлюдним, що надавало місцю особливої інтимності. Лише кілька чайок кружляли над хвилями, та легкий бриз грався з піском. Юліана скинула сандалі і побігла до води, відчуваючи, як теплий пісок ніжно обіймає її стопи. Вона відчула, як її тіло розслабляється, напруга останніх місяців зникає.

Євген наздогнав її біля самої води, і вони обоє увійшли в теплі, прозорі хвилі. Море ніжно торкалося їхньої шкіри, обіймаючи кожен сантиметр тіла. Вони плавали, сміялися, гралися, як діти, забувши про всі турботи.

Після плавання вони лягли на рушники під парасолькою. Сонце гріло їхні тіла, а шум хвиль заколисував. Євген простягнув руку і ніжно провів пальцями по шрамах Юліани на плечі, які вже майже злилися з кольором шкіри.

— Вони майже невидимі, — тихо сказав він. — Але для мене вони – нагадування про твою неймовірну мужність. Ти найсильніша жінка, яку я знаю.

Юліана повернула голову, дивлячись на нього.

— Ти допоміг мені їх прийняти, Євгене. Ти допоміг мені знову відчути себе красивою. Коханою.

Він нахилився і поцілував її. Цей поцілунок був сповнений глибокої любові, вдячності та обіцянки.

Наступні дні вони проводили у повній гармонії. Довгі прогулянки вздовж берега, купання в морі, читання книг у тіні пальм, тихі вечері в невеликому ресторанчику готелю, де подавали найсвіжіші морепродукти. Їхні розмови були легкими та глибокими водночас, сповненими сміху та тепла.

Євген щодня дивував Юліану чимось особливим – то квітами, то маленьким сувеніром, то просто несподіваним ніжним поцілунком. Юліана відчувала, що він готує щось більше, ніж просто відпочинок, але намагалася не думати про це, просто насолоджуючись кожним моментом. Вона бачила його зацікавлені погляди, його ледь помітні посмішки, коли він щось тримав у секреті, і це додавало їхньому відпочинку особливої інтриги.