Глава 22

Три роки... Навіть не віриться, як швидко пролетів цей час. З того самого дня, як Юліана переступила поріг будинку Євгена, її життя наче перезавантажилося. Біль і страх минулого, які так довго стискали її серце, поступово відійшли, залишивши по собі лише ледь помітні шрами. Але вони більше не були джерелом сорому чи болю; тепер це були відзнаки її неймовірної сили і стійкості. Юліана розцвіла, мов рідкісна квітка, наповнившись коханням, впевненістю та глибоким внутрішнім спокоєм.

За ці роки Юліана не лише повністю відновилася фізично, а й знайшла своє справжнє покликання. Волонтерська діяльність, яка починалася як спроба відволіктися, стала тепер невід'ємною частиною її життя. Вона допомагала жінкам, які пережили насильство, ділилася з ними власним болючим, але водночас надихаючим досвідом. Юліана бачила в їхніх очах віддзеркалення свого минулого, і її емпатія, її співчуття були для них найкращим ліками. Кожна їхня щира усмішка, кожна подяка, що сходила з їхніх вуст, дарувала Юліані безмежне щастя і підтверджувала, що вона на своєму місці, роблячи щось справді важливе.

Але сьогодні був особливий день, день, на який Євген і Юліана чекали цілі три роки. День їхнього випускного з університету. Після того, як їх перевели на заочне навчання, вони обидва з головою поринули в навчання, годинами сиділи над книжками, обговорювали курсові, підтримували й мотивували одне одного. Цей диплом був для них не просто папірцем, а офіційним символом їхньої спільної наполегливості, їхніх прагнень і готовності до нових звершень.

Ранок випускного зустрічав їх ласкавим липневим сонцем. Промені ранкового сонця ледь торкалися фіранок у спальні, обіцяючи чудовий день. Юліана прокинулася раніше Євгена, відчуваючи в грудях легке, але приємне хвилювання, яке завжди передує важливим подіям. Вона ніжно провела рукою по його темному волоссю, і він, відчувши її дотик, поворухнувся, мляво відкрив очі й одразу ж посміхнувся, побачивши її.

— Доброго ранку, моя випускнице, — прошепотів він, притягуючи її ближче для ніжного ранкового поцілунку. Його голос був ще сонним, але сповненим тепла. — Як почуваєшся? Готова до нашого великого дня?

Юліана відповіла на його поцілунок, відчуваючи тепло його губ.

— Доброго ранку, коханий. Наче так. Просто… не віриться, що ось це все – справді відбувається. Ми це зробили, Євгене. Ми закінчили!

— І зробили це разом, Юліано. — Він лагідно провів пальцями по її щоці. — Кожен іспит, кожна безсонна ніч над конспектами – ми пройшли через це удвох. Це лише початок, люба. Початок чогось нового і ще більш захоплюючого. Повір мені.

Вони встали, і будинок швидко наповнився святковою метушнею. З кухні доносився неймовірний аромат свіжоспечених млинців та кави – Юліана знала, що пані Олена вже давно на ногах, готуючи святковий сніданок. Десятирічна Таня, яка стала Юліані ще ближчою, ніж будь-коли – вона вже сприймала її як маму – радісно бігала по вітальні, допомагаючи розвішувати повітряні кульки та яскраві стрічки. Її дзвінкий дитячий сміх і щире щастя за Євгена та Юліану були заразливими, створюючи справжню атмосферу свята.

Юліана ретельно обирала вбрання для такого важливого дня, як випускний. Вона зупинилася на елегантній, але водночас легкій і повітряній сукні світлого пастельного відтінку – можливо, ніжно-блакитного або кремового. Вона чудово підкреслювала її фігуру, а скромний виріз дозволяв почуватися комфортно і впевнено. Коли Юліана подивилася на себе в дзеркало, вона бачила не просто своє відображення, а зовсім іншу жінку. Її очі сяяли глибоким, спокійним щастям, а посмішка була щирою і вільною. Вона більше не бачила в собі ту зламану, перелякану дівчину з минулого, а лише впевнену в собі, красиву та мудру особистість, яка знайшла своє щастя і своє місце в житті.

Раптом двері відчинилися, і Євген увійшов до кімнати. Він був у темному, бездоганно пошитому костюмі, який ідеально сидів на ньому, підкреслюючи його широкі плечі та спортивну статуру. Його погляд одразу ж зупинився на Юліані, і вона побачила в ньому безмежне захоплення.

— Вау, Юліано… Ти просто неймовірна. — прошепотів він, його голос був сповнений щирого подиву, а в очах горів вогник кохання. Він підійшов ближче, взяв її руку і ніжно поцілував тильну сторону долоні.

Юліана засміялася, відчуваючи, як рум'янець заливає її щоки, але цього разу це було від приємності, а не від сорому.

— Ти теж виглядаєш чудово, Євгене, — відповіла вона, з усмішкою дивлячись на його елегантний вигляд. — Справжній випускник.

Вони спустилися вниз, де їх уже чекали пані Олена та Таня. Пані Олена, сяюча від гордості, одразу ж обійняла їх обох.

— Мої дорогі випускники! Я так пишаюся вами! Ви молодці! Це така радість для мене!

Таня, радісно вигукуючи, підбігла і міцно обійняла Юліану.

— Юліано! Ти така красива сьогодні! Як принцеса з казки! — Її щирі дитячі слова зігрівали серце Юліани.

Церемонія випускного відбулася в головній актовій залі університету, що була пишно прикрашена квітами та прапорами. Все було урочисто і водночас дуже зворушливо, наповнене атмосферою передчуття нового життя. Зал був повністю заповнений студентами в мантіях, їхніми родинами, що сяяли від гордості, та викладачами, які дивилися на своїх випускників з теплотою. Юліана і Євген сиділи поруч у першому ряду, міцно тримаючись за руки під мантіями, відчуваючи цю особливу, святкову атмосферу.

Коли ведучий з урочистою паузою оголосив їхні імена – "Євген Коваль та Юліана Ткаченко", – їхні серця забилися в унісон, ніби відлуння одне одного. Вони піднялися зі своїх місць, відчуваючи погляди сотень людей, і твердою ходою рушили до сцени, де на них чекали дипломи. Це був момент тріумфу, момент, коли Юліана отримала свій червоний диплом з відзнакою, символ її нової інтелектуальної перемоги, її наполегливості та прагнення до знань. Вона відчувала гордість не лише за себе, а й за Євгена, який стояв поруч, її надійний партнер і опора у всьому.

Після офіційної частини, коли всі дипломи були вручені, вони зробили безліч фотографій. З однокурсниками, з улюбленими викладачами, а потім – найцінніші світлини – з пані Оленою та щасливою Танею, яка не відходила від них ні на крок, радісно вигукуючи і стрибаючи від емоцій. Кожна світлина була наповнена щирою радістю, сміхом і відчуттям величезної гордості за пройдений шлях.