Глава 21

Минув деякий час після того, як Юліана прийняла рішення залишитися в будинку Євгена. Вона відчувала себе все більш впевнено та спокійно. Однак залишалося одне важливе діло – її власна квартира. Там все ще були її речі, спогади про минуле життя. Вони з Євгеном вирішили, що настав час забрати їх.

— Ти готова? — запитав Євген вранці, обіймаючи Юліану за плечі за сніданком. Пані Олена та Таня вже пішли у своїх справах.

Юліана кивнула, хоча відчувала легке хвилювання.

— Так, думаю, пора. Чим швидше ми це зробимо, тим краще. Це ніби останній крок до нового життя.

— Я буду поруч, — запевнив її Євген, ніжно стискаючи її руку. — Ми все зробимо разом. І не хвилюйся, ми не будемо там довго.

Вони домовилися поїхати після обіду. Юліана трохи нервувала, збираючись, але підтримка Євгена надавала їй сил. Він постійно був поруч, допомагаючи їй і підтримуючи розмовою.

Коли вони під'їхали до її будинку, Юліана відчула дивний сум. Ця маленька квартира була її прихистком протягом багатьох років. Тут вона переживала і радість, і горе, тут виросла Таня. Але тепер це місце асоціювалося і з болем, зі зрадою Аліни.

Євген взяв її за руку, відчуваючи її напругу.

— Все буде добре, кохана. Ми швидко все зберемо і підемо.

Вони піднялися на потрібний поверх. Юліана відчинила двері, і вони увійшли. Квартира здавалася порожньою та холодною без її присутності. Пил осідав на меблях, нагадуючи про час, що минув.

Вони почали збирати речі. Євген обережно складав одяг у коробки, Юліана сортувала книги та особисті дрібниці. Спогади нахлинули на неї, пов'язані з кожною річчю. Вона знайшла старі фотографії з Танею, дитячі малюнки, подарунки від друзів. На деякий час вона зупинялася, замислюючись, але Євген був поруч, готовий підтримати її.

Ближче до вечора вони майже закінчили. Залишилося лише кілька коробок з дрібницями та особистими речами Юліани. Вони обоє відчували втому, але й полегшення.

— Думаю, на сьогодні досить, — запропонував Євген, оглядаючи майже порожню кімнату. — Завтра зранку заберемо все інше.

Юліана погодилася. Вона почувалася виснаженою емоційно та фізично. Вони сіли на старий диван, який ще не встигли винести, і мовчки обійнялися.

— Дякую, що ти поруч, — прошепотіла Юліана, притуляючись до Євгена.

— Я завжди буду поруч, кохана, — відповів він, ніжно гладячи її волосся.

Тиша між ними була сповнена розуміння та близькості. Вони просто сиділи, відчуваючи тепло одне одного.

Поступово напруга спала, і між ними виникло інше, більш глибоке бажання. Євген обережно почав цілувати Юліану. Його поцілунки були ніжними, ласкавими, сповненими турботи. Він пам'ятав про її рани, про її фізичний стан, і його дотики були надзвичайно обережними.

Юліана відповіла на його поцілунки, відчуваючи, як її тіло починає відгукуватися. Вона довіряла Євгену повністю, знала, що він ніколи не зробить їй боляче. Її бажання бути з ним, відчувати його близькість було сильним, але водночас і боязким через пережитий досвід.

Євген відчував її вагання і ще більше зосередився на ніжності. Він гладив її обличчя, шию, плечі, оминаючи забинтовані місця. Його дотики були сповнені любові та обожнювання.

Поступово їхні поцілунки ставали більш пристрасними, але Євген, як і обіцяв, завжди пам'ятав про її фізичний комфорт. Його руки були надзвичайно обережними, коли він торкався її, уникаючи бинтів і вже загоєних, але все ще чутливих шрамів. Він відчував її тремтіння, її невпевненість, але водночас і глибоке бажання. Кожен його рух був питанням і дозволом, ніби він запитував дозволу в її тіла та душі, чи готовий вона відкритися.

Він ніжно підняв її на руки, її ноги обвилися навколо його талії, і він обережно відніс її до спальні, на старе ліжко, яке ще не встигли розібрати. М'яке світло вуличного ліхтаря проникало крізь вікно, створюючи інтимну напівтемряву.

Вони лежали поруч, їхні тіла щільно притиснулися одне до одного, але з уваговістю до її стану. Євген розстібнув ґудзики на її блузці, його пальці ковзали по ніжній шкірі її спини, уникаючи чутливих місць. Він знімав з неї одяг повільно, з трепетом, ніби розгортав найцінніший подарунок. Юліана допомагала йому, її руки також торкалися його сорочки, бажаючи відчути його гарячу шкіру.

Коли вони лежали поруч, оголені, Євген обережно провів долонею по її плечу, потім ніжно торкнувся її шрамів, які вже стали блідішими, але все ще нагадували про минуле. Він цілував їх, кожен рубець, ніби даруючи поцілунок зцілення.

— Ти прекрасна, Юліано, — шепотів він, його голос був хрипким від бажання та ніжності. 

— Кожен твій шрам – це символ твоєї сили. І я кохаю тебе, всю.

Юліана заплющила очі, відчуваючи прилив тепла, який розливався по всьому її тілу. Її серце наповнилося неймовірною вдячністю і коханням. Вона довірилася йому повністю, дозволивши собі відчути справжню близькість без страху.

Їхня близькість була сповнена взаємної поваги, ніжності та глибокого зв'язку. Євген був безмежно уважним до кожного її зітхання, до кожного руху, до кожного її відчуття. Він рухався повільно, лагідно, переконуючись, що вона відчуває лише задоволення, а не біль чи дискомфорт. Він хотів подарувати їй не лише фізичне задоволення, але й емоційне зцілення, показати їй, що вона бажана і кохана, попри все.

Кожен його поцілунок, кожен дотик був сповнений глибоких почуттів, що змушували Юліану забути про минуле, про біль, про страх. Вона віддалася цьому моменту повністю, відчуваючи, як її тіло відгукується на його ласки, як її душа зливається з його душею. Це була не просто фізична близькість, а глибоке єднання двох душ, які знайшли одна одну після довгих випробувань.

Вони провели цю ніч разом у старій квартирі, прощаючись не лише з речами, а й з минулим. Їхня любов стала їхнім прихистком, їхньою силою. У ті хвилини близькості Юліана відчула себе по-справжньому коханою та бажаною, незважаючи на шрами, незважаючи на пережитий жах.

Рано вранці вони прокинулися в обіймах одне одного. На обличчі Юліани сяяла ледь помітна усмішка. Вона почувалася спокійною та оновленою.