Глава 11

Наступні кілька днів стали для Юліани справжнім випробуванням, але водночас і періодом несподіваної підтримки. Таня швидко одужувала, і вже через два дні їх виписали з лікарні. Євген приїхав забрати їх, його машина знову чекала біля входу, як надійний засіб порятунку. Він допоміг донести речі, посадив Таню в машину, обережно пристебнувши її ременем.

— Ну що, принцесо, додому? — посміхнувся він Тані, і вона радісно закивала.

По дорозі додому вони обговорювали подальші плани. Юліані потрібно було надолужувати пропущені лекції, і думка про це знову викликала легку тривогу.

— Не хвилюйся, — сказав Євген, помітивши її замисленість. — Я вже взяв конспекти. Дещо можу пояснити. Із макроекономіки я, здається, вже щось почав розуміти. Хоча б основи.

Юліана здивовано подивилася на нього. Він справді цікавився?

— Ти справді збираєшся вчитися? — запитала вона, не стримавши усмішки.

— Або пан, або пропав, — відповів він. — Батько дивиться на мене якось... по-іншому. І я не хочу його підвести. Та й себе.

Коли вони приїхали додому, Євген допоміг занести Таню до квартири. Він затримався ще на деякий час, допомагаючи Юліані розкласти речі, а потім, перш ніж піти, сказав:

— Університет завтра о дев'ятій. Я заїду за тобою.

Юліана завагалася. Це було занадто.

— Не треба, Євгене. Я сама...

— Треба, — твердо відповів він. — Щоб ти не бігала знову, наче навіжена, якщо щось трапиться. Або щоб я не запізнився на першу пару. — Він посміхнувся. — І ти не поспішай. Тобі треба відновитися. І Таня.

Наступного ранку Євген дійсно приїхав. Його машина чекала біля її будинку. Юліана відчувала дивне поєднання збентеження і вдячності. Вона не була звикла до такої уваги, до такої турботи. Вона сіла в машину, відчуваючи, як щось змінюється в її звичному світі.

По дорозі до університету вони обговорювали перші враження від навчання. Євген, на диво, виявився досить кмітливим, якщо справді зосереджувався. Він задавав питання, перепитував, намагався зрозуміти. Юліана, своєю чергою, допомагала йому з тим, що він пропустив, пояснюючи складні економічні терміни простими словами. Між ними почало зароджуватися щось на кшталт несподіваного партнерства.

Вони разом відвідували лекції, сиділи поруч, обмінювалися короткими поглядами та посмішками. На перервах Євген не йшов до своїх друзів, а залишався з Юліаною, розмовляючи про навчання, про плани, про життя. Його друзі здивовано дивилися на нього, але він не звертав на них уваги. Його пріоритети, здавалося, змінилися.

Для Юліани це був перший досвід такої легкої, невимушеної дружби з кимось з "іншого світу". Євген був уважним, навіть турботливим. Він пам'ятав про її роботу, про Таню, цікавився її самопочуттям. Його жарти вже не здавалися їй пустими, а в його словах було більше сенсу, ніж вона очікувала.

Одного дня, після пар, коли вони вже виходили з університету, Євген зупинився.

— Слухай, Юліано, — почав він, його голос був трохи невпевненим. — Я тут подумав... Якщо тобі потрібні гроші на додаткові заняття, чи просто на щось... Я можу позичити. Просто повернеш, коли зможеш.

Юліана похитала головою.

— Дякую, Євгене, але ні. Я сама. — Вона була рішучою. — Я знаю, що ти хочеш допомогти, і я дуже ціную це. Але я завжди все сама. Це мій принцип.

Він кивнув, не сперечаючись. В її відмові не було гордості, лише глибока переконаність. І це ще більше вразило його.

Дні перетворилися на тижні. Юліана занурилася в навчання з головою. Вона була однією з найкращих на курсі, її зошити були ідеально заповнені, її відповіді на семінарах завжди були чіткими і глибокими. Вона працювала в кав'ярні, доглядала за Танею, і при цьому знаходила час для додаткових занять. Вона була втіленням цілеспрямованості.

Євген, на подив усіх, теж почав показувати результати. Він більше не пропускав лекції, його обличчя стало більш зосередженим, а його питання до викладачів вже не були саркастичними, а справді відображали його спробу зрозуміти матеріал. Його батько, Андрій, був приємно здивований змінами в синові. Він навіть перестав "контролювати" кожен його крок, помітивши, що Євген сам почав проявляти ініціативу.

Їхня дружба з Юліаною стала міцнішою, хоч і залишалася дивною для оточуючих. Вони були немов дві протилежності, які притягувалися. Вона привносила в його життя дисципліну і сенс, а він у її — несподівану легкість та підтримку, якої їй так бракувало. Він підвозив її додому після університету, допомагав з важкими підручниками, і навіть іноді заходив до кав'ярні, щоб просто попити кави та поговорити.

Одного вечора, коли вони їхали додому, Юліана розповіла Євгену про свої великі плани на майбутнє. Вона говорила про те, як хоче змінити своє життя і життя Тані, про свої амбіції та бажання створити щось справжнє і значуще. В її словах відчувалася неймовірна пристрасть до своєї мрії.

— Це звучить... дуже масштабно, — сказав Євген, але в його голосі не було глузування, лише глибока зацікавленість. — І дуже круто.

— Це моя мета, — відповіла Юліана, і в її очах спалахнув вогонь. — Я хочу створити щось велике, щось, що матиме значення. Це те, до чого я йду.

Євген мовчав, переварюючи почуте. Він бачив, як її очі горять, і це було щось, чого він ніколи не бачив у себе чи у своїх друзів. Справжня пристрасть.

Тижні перетворилися на місяці. Їхня дружба міцніла, але між ними завжди залишалася якась невидима межа. Юліана цінувала підтримку Євгена, його увагу, його зміни. Вона бачила, як він дорослішає, як вчиться брати на себе відповідальність. Але вона ніколи не забувала про те, з якого світу він прийшов, і як легко йому все діставалося, навіть коли вона боролася за кожен свій крок.

Євген, своєю чергою, був захоплений Юліаною. Її сила, її впертість, її чиста, безкомпромісна мета – все це притягувало його, як магніт. Він вже не шукав розваг у шумних компаніях, не відчував порожнечі. Його життя наповнилося новим змістом, і значна його частина була пов'язана з нею. Він навіть почав краще розуміти економіку, уявляючи, як це може бути пов'язано з її прагненнями.