Глава 3

Дві ночі без сну зливалися в один нескінченний клубок напруги, страху й виснаження. Світ навколо здався розмитим, ніби загорнутим у плівку. Ранкове світло пробивалося крізь фіранки, але в кімнаті було важко дихати — повітря пахло втомою, зім’ятим папером і холодною кавою.

Юліана сиділа за столом, обхопивши голову руками. Її пальці дрібно тремтіли. Тремтіння вже стало звичкою — так само, як і головний біль, який пульсував десь у скронях, нагадуючи: ти вже не машина, досить. Але вона не могла зупинитися. Зошити були відкриті всюди — підручники, надряпані шпаргалки, старі записи. Вона намагалася вхопити останні крихти інформації, ніби від цього залежить її життя. І, по суті, залежало.

"Я повинна. Я зобов’язана вступити. Це мій єдиний шанс. Моя єдина дорога звідси." — думки клубочились одна на одну, перекрикуючи одна одну.

Її очі пекли, наче їх посипали піском. Після години безперервного читання вона не витримала — підвелась, підійшла до дзеркала. З того боку на неї дивилась зовсім інша дівчина. Страшенно худа, з колами під очима й знебарвленими губами. Вона майже не впізнавала себе. Руки трусились. Плечі були опущені, як у людини, що несе рюкзак, повний каміння.

"А раптом я завалю? Що тоді? Вернутись додому? Знову те саме болото, ті самі косі погляди й фрази “що ти там собі надумала”? Якщо я не вступлю — це кінець."

Вона згадала тітку. Ту, що виховала її після страшної аварії. Ту, що завжди підтримувала, казала: "Не слухай нікого, в тебе голова світла. Ти проб'єшся, навіть як не буде кому допомогти."

Тепер і тітки не було. Вона залишилась сама. І все, що в неї є — це цей шанс. Цей іспит.

Вона сіла знову, вперлась ліктями в стіл, прихилила голову до книжки. У грудях щось стискалося. Хотілось плакати — але навіть на це не було сил.

Час ішов. За вікном прокидалося місто. А вона боролася з собою — з втомою, страхами, панікою.

І коли настала п’ята ранку, вона знову взяла ручку в руки. І знову почала читати.

Бо Юліана ніколи не дозволяла собі здаватися.

Коридор перед аудиторією був переповнений. Повітря стояло густе й тепле, просочене запахами хвилювання — пилу зі старих віконних рам, дешевої кави з автомату, парфумів, що змішувались у дивний, тривожний букет. Кожен сантиметр простору був зайнятий абітурієнтами — хтось сидів на підлозі, хтось стояв, обіпершись об стіну, дехто ходив туди-сюди, наче в клітці.

Гуркіт голосів глухо гудів у вухах — всі щось шепотіли, переглядали конспекти, розпитували одне одного. Дівчина поруч гарячково перебирала шпаргалки, які випирали з кишені її худі. Хлопець навпроти, з блідими щоками й втомленими очима, втуплено вдивлявся в екран телефону, ніби шукав у ньому порятунок.

Юліана стояла осторонь, біля стіни, обійнявши себе руками. Пальці були крижані. Її плечі тремтіли не від холоду, а від напруги, яка накривала хвилею. Голоси наче проходили повз, ніби вона була за склом. У голові дзвеніло — вона не чула, що говорили люди, не звертала уваги на обличчя, лише рахувала удари серця: раз-два, раз-два, не впасти, тільки не зараз…

У коридорі заговорив гучний голос — викладач покликав за списком перших абітурієнтів. Кілька людей підскочили, мов струмом ударені. Інші затамували подих. Раптом усе навколо стало вдвічі гучніше — шарудіння паперу, скрип ручки по зошиту, стукіт підборів десь у дальньому кінці коридору.

Юліана мимоволі озирнулась — і зустріла погляд Євгена. Він стояв трохи далі, одягнений у темну сорочку, руки в кишенях, погляд — холодний, але за ним проглядав подив. Вона швидко відвела очі. Зробила вигляд, що не помітила.

"Тримайся… Ще трішки. І буде або початок, або кінець." — подумала вона, вдихаючи крізь тривогу запах паленого цукру з кавового автомату.

Він стояв, опершись плечем об стіну, з тим самим самовпевненим виглядом, але в очах ніби було щось інше — втома? Спустошеність? Він дивився прямо на неї, а вона, стиснувши губи, відвела погляд і зробила вигляд, ніби не помітила його.

— Ей, Юліано... — озвався він, підійшовши ближче. — Ти нічого така. Тільки трохи... бліда. Все нормально?

— Все добре, — коротко відповіла вона, не дивлячись на нього.

— Точно? Бо виглядаєш так, ніби ось-ось впадеш.

— Просто... не спала, — зітхнула вона.

Коли пролунав виклик до аудиторії, серце Юліани різко стиснулося, ніби її хтось виштовхнув у прірву. Вона йшла повільно, мов у сні, намагаючись не показати, як сильно тремтять коліна. Кожен крок відлунював у голові — ще трохи, ще кілька хвилин — і все або почнеться, або закінчиться…

Аудиторія була прохолодна, з великими вікнами й рипучими дерев’яними партами, що пахли лаком і старим папером. Вона сіла на одне з останніх місць, обережно поставила ручку, документи, водичку. Долоні були мокрі — вона кілька разів витерла їх об джинси, ніби це могло зняти напругу.

На кожну парту розклали зошити із завданнями. Її рука тремтіла, коли вона взяла свій. Розгорнула першу сторінку — і на мить світ змазався. Слова розпливались, як чорнило у воді. Дихай, дихай, спокійно… — промовила вона подумки, вчепившись пальцями в край парти.

Перше завдання — знайоме. Вона зітхнула, ніби поверхня під ногами стала твердішою. Почала писати, поступово набираючи ритм. Пальці більше не тремтіли так сильно. Мозок працював на автоматі, витягаючи зі спогадів фрази з підручників, визначення, приклади.

Коли вона підняла очі від завдань, погляд мимоволі ковзнув ліворуч. Через ряд, трохи ближче до вікна, сидів Євген.

Він розвалився на стільці так, ніби це не іспит, а перерва між тусовками. Ручка крутиться в його пальцях з тією ж самою байдужістю, з якою інші — обертають ключ у замку чи грають запальничкою. Його очі час від часу повільно повзали текстом завдань, але швидко знову повертались до вікна, де хтось у дворі викурював цигарку.

Йому байдуже, — подумала Юліана, кусаючи губу. — Ніби це все неважливо. Ніби це не шанс. А просто ще один день у його лінивому житті.

У той час як вона судомно намагалася згадати теорії, списки, формули, він сидів спокійно, як актор, який прийшов не на роль, а просто подивитись репетицію. І навіть коли хтось підняв руку й попросив ще зошит, бо перший заповнив повністю, Євген тільки зиркнув на того, криво усміхнувся і знову повернувся до своїх «пунктів».