Глава 13

Після тієї дивної розмови з Євгеном у Юліани на душі осів неприємний осад. Слова Євгена про те, що Аліна "не та, кому варто довіряти", і його наполегливе прохання триматися від неї подалі, крутилися в голові. Поведінка Аліни, її раптове уникання та зникнення з поля зору, лише підтверджували, що щось не так. Юліана намагалася зосередитися на навчанні, на підготовці до сесії, яка наближалася семимильними кроками, але ця невирішена загадка не давала їй спокою. Вона звикла до ясності та прямолінійності у всьому, а тут була суцільна невідомість.

Дні тягнулися повільно, наповнені думками про те, що ж насправді відбувається. Юліана сумувала за невимушеним спілкуванням з Аліною, за тими легкими моментами, коли вони разом сміялися над жартами або обговорювали плани. Аліна привнесла у її життя трохи світла та безтурботності, якої Юліані так бракувало. Вона не могла повірити, що дівчина, яка так щиро бавилася з Танею і так уважно слухала її розповіді про мрії, може бути небезпечною. Це суперечило всьому, що Юліана бачила. 

Євген, своєю чергою, став ще більш уважним до Юліани. Він зустрічав її після пар, проводжав до гуртожитку, або до кав'ярні, якщо вона йшла на зміну. Його поведінка не змінилася, він залишався її надійним другом та опорою у навчанні. Проте, він ніколи більше не згадував Аліну, ніби намагався стерти її з їхнього життя. Ця його мовчанка була гучнішою за будь-які слова і лише посилювала відчуття тривоги у Юліани. Вона хотіла запитати, хотіла дізнатися всю правду, але бачила, як Євген напружується, коли вона навіть натякає на тему Аліни. Він ніби намагався її захистити, але не говорив від чого саме.

Одного вечора, коли вони сиділи в бібліотеці, готуючись до чергового семінару з макроекономіки, Юліана вирішила ризикнути. Вона подивилася на Євгена, який зосереджено вивчав графіки, і її голос прозвучав тихіше, ніж вона очікувала.

— Євгене, — почала вона, — я не можу перестати думати про Аліну. Щось тут не так. Я відчуваю, що ти щось не договорюєш. Чому ти просив мене триматися від неї подалі? Я маю знати. Це стосується мене, моєї дружби.

Євген підняв погляд від підручника. Його обличчя, зазвичай спокійне або трохи іронічне, зараз було серйозним і навіть трохи засмученим. Він зітхнув, відкладаючи ручку. Юліана відчула, як її серце забилося швидше. Це був той момент, коли правда мала вийти назовні.

— Юліано, — почав він, його голос був тихим, майже шепотом, щоб не привертати уваги інших студентів у бібліотеці. — Я не хотів тобі про це розповідати. Просто хотів захистити тебе від зайвих проблем і розчарувань. Але, бачу, ти не заспокоїшся, поки не дізнаєшся.

Він зробив паузу, ніби зважуючи кожне слово. Юліана чекала, затамувавши подих. Погляд Євгена був зосереджений на ній, і в ньому читалася суміш жалю та рішучості.

— Ми з Аліною... ми були разом. Ну, не те щоб "разом" офіційно, — він зробив акцент на останніх словах, ніби намагаючись пояснити щось складне. — Ми зустрічалися деякий час. Це було ще до того, як я зустрів тебе, до всіх цих подій з Танею, до того, як я взагалі почав думати про життя серйозно. Це був період мого життя, коли мені було все одно, і я просто шукав розваг. Аліна була... частиною цього світу. Вона дуже вміє маніпулювати людьми, Юліано. Вона здатна на багато чого заради своєї вигоди чи... заради того, щоб отримати бажане.

Кожне його слово вдаряло Юліану, немов маленька цеглина. "Були разом". "Частина цього світу". "Маніпулювати". Її думки плуталися. Вона дивилася на Євгена, намагаючись знайти в його словах брехню, але його погляд був напрочуд чесним. Це був той самий погляд, який вона бачила в лікарні, коли він розповідав про свої минулі помилки.

— Це не була справжня історія кохання, — продовжив Євген, наче читаючи її думки. — Це були... стосунки для розваги, без зобов'язань. Але Аліна... вона завжди вважала, що я її "власність". Вона дуже ревнива і мстива, якщо відчуває, що щось йде не за її планом. Вона... вона одержима мною, Юліано. І я боюся, що вона може використати тебе, щоб дістатися до мене. Або просто нашкодити тобі, якщо відчує, що ти стала занадто близькою. Вона не терпить конкуренції, особливо коли йдеться про те, що вона вважає "своїм".

Тиша в бібліотеці здавалася оглушливою. Юліана сиділа, мов прикута до місця, слова Євгена гуляли в голові, створюючи хаотичний вихор думок. "Вона була його дівчиною... не зовсім дівчиною... але була". І ця "дружба" з нею, Алінина привітність, її допомога – усе це тепер набуло зовсім іншого, зловісного відтінку. Ніби хтось одягнув на світлу картину темні окуляри.

З одного боку, в Юліані піднялося дивне відчуття, що її це не повинно стосуватися. Вона не дівчина Євгена, між ними лише дружба. Його минулі стосунки не мають до неї жодного стосунку. Це його життя до неї, до того, як вони стали друзями. Зрештою, це не її справа, з ким він був і як. Вона сама завжди була настільки зосереджена на своїх цілях, що у неї просто не було часу думати про чиєсь особисте життя, тим більше про свої власні почуття.

Але з іншого боку... Юліані було нестерпно образливо. Образливо через те, що Аліна брехала їй. Брехала, приховуючи справжній зв'язок з Євгеном. Брехала, зображуючи щиру подругу, тоді як, можливо, переслідувала якісь свої цілі. Аліна бачилася з Євгеном, але при цьому продовжувала зближуватися з Юліаною, граючи роль її довіреної особи. Це було відчуття зради, хоч і опосередкованої. Юліана відчувала себе використаною, ніби вона стала пішаком у якійсь чужій грі, про яку навіть не підозрювала. Вона ж так щиро повірила в цю дружбу, так раділа, що знайшла таку людину.

А ще було це дивне, майже незрозуміле почуття ревнощів. Не ревнощів до Євгена, а ревнощів до тієї "їхньої" історії, до того, що він колись був пов'язаний з Аліною. Це було зовсім нелогічно, адже Юліана не відчувала до Євгена нічого, окрім дружби та вдячності. Але думка про те, що Аліна була "частиною його світу" до неї, до їхньої спільної боротьби, до його перетворення, викликала гіркий присмак. Ніби вона була другою, а не першою, хто вплинув на нього. Ця ірраціональна емоція заскочила її зненацька.