Хей…
А ти знаєш, я все ще сумую. За розмовами, сміхом, ніжністю, прогулянками.
Думала, що за 3 роки все пройшло, все змогла вирвати із себе. Але як би не так…
Правду кажуть, що світ круглий. Начебто величезний, але такий тісний. Випадкова зустріч у торговому центрі на касі, коли ти навіть не помічаєш мене, а всередині все обривається, завмирає. Виявляється, я шалено скучила за твоїм голосом. Він змушує серце завмерти, а потім забитися з подвоєною швидкістю.
Протягнути б руку, доторкнутися, щоб обернувся і зазирнути в очі, щоб дізнатися, чи сумуєш… чи взагалі впізнаєш? Але як страшно, шалено, нескінченно страшно побачити в очах байдужість… Тому просто побуду поруч хоча б трошки, пару хвилин, щоб насититися, відігрітися зсередини. Протягнути руку — це так легко, насправді. Ти так близько. Просто простягнути руку і доторкнутися... але завмираю, наче на перешкоду натрапила. Не дотягнуся, не достукаюсь, надто велика стала прірва, надто багато води витекло.
Здається, я все ще хвора тобою.
Обернися сам. Просто так, випадково. Усміхнися, доторкнися, обійми і... краще ніколи не обертайся. Ні, не треба. Іди, куди збирався. Нехай ця зустріч тільки у моїй пам'яті залишиться…
Різкий поштовх у поперек, я влітаю тобі в спину. Роблю різкий вдих, твій запах… сльози виступають на очах. Завмираю так всього на пару секунд, відскакую, пошепки перепрошую. Позаду чуються вибачення від матусі з хлопчиком, років п'яти. Відскакую, не підводячи голови, пошепки перепрошую перед тобою. Ти повертаєшся, мовчиш. Боюся, задушливо боюся подивитися тобі у вічі. Навколо все завмирає, світ тріскається навпіл, лише ти, твій погляд стає центром Всесвіту. Впізнавання, горе, туга і різкий видих — і світ вибухнув усілякими звуками. Новий поштовх у спину візком і я майже падаю, але ти встигаєш підхопити. Стискаюсь у твоїх руках, боюся поворухнутися, розбити ілюзію.
— Я сумував… — шепіт на межі чутності. І світ ніби набуває яскравості, повітря смаку. Притискаюся міцніше, обіймаю, мріючи пролізти тобі під шкіру, як ти колись пробрався під мою. Мовчу. Боюся розвіяти своїм голосом цей Міраж.
Я люблю тебе.
Я хвора тобою.
Більше не зможу без тебе...
#8440 в Любовні романи
#2006 в Короткий любовний роман
#3287 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 19.08.2022