- Дітки, еге ж?

 - Воу, ти мене швидко висмикнув мене звідти  - дівчинка зручніше вмостилася на задньому сидінні.           Поки Рік кивнув та взявся перезаряджати зброю, маленька Волш перевірила рюкзак та кольорові малюнки.                                                                                        

 Вона наважилась поставити питання, як для дівчинки 8 років голос її звучав аж занадто занепокоєнно :   - Рік, ти не думав що нас може оточити чиєсь військо, чи якщо станеться... щось погане ? Що тоді??         Хоч Шейн й був більш норовливим, але цього разу Рік відповів :                                  

  - Звідки такі думки? Сиди попкорн жери. Знаєш, іноді ти гірша за Карла, бо якщо б не ловила кожну чутку...  - його голос звучав нестерпно й нудно.                

Волш  закінчила за нього :                                                  

  - Краще б просто була спокійною та терплячою...слухняною  Пфф.

  Тим часом, поки Шейн корчив різні рожи, Рік не стримався й закотив очі. Дівчинка не образилась, але на їхні пики більше не дивилася. З надзвичайною умілістю, вона відстігнула пасок безпеки й заховалася за якоюсь розмальовкою.                                

  - Діти, еге ж? - Шейн стукнув чоловіка по плечу, намагаючись не розреготатися, відкрив вікно.                   - Добре, що вчора все минулося без наслідків. Деріла це зачепило, але настрій в нього не поліпшився.. тому сьогодні йому не набридатиму. Може знову з'їздемо на той склад?

 Він продовжив :                                              

   - Посидимо, все ж таки, що хоч частина ресторану у нормальному стані. У нас хоч щось має залишитися.                              

 Шейн кивнув та прибрав кров з носа. Ніс вже не болів.                                            

   - Нам поталанило, що нас не пошматувало коли ми були на виїзді.                  

 Рік Грамс ствердно мугикнув. Помовчали.                                                  

  На задньому сидінні продовжувалось "ігнорування". Дещо змінилося, але ніхто з них не помітив ні клацання, ні тихого ультразвукового писку. Шарудіння у машині припинилося.                        

  - А можна мені ще морозива?                                                              

  - Воно вже давно скінчилося, а цукерки то на особливий день. То що, ти ще хотіла обговорити ?                                    

  - Мені кортіло почути ствердну відповідь, бо я заслуговую на морозиво. З особливим тактом вона дістала пістолет. Вона була обачна й наближалася до цілі впритул. Волш не квапилася.                             - Може прибереш свою пушку - Рік кахикнув та мало-помалу намагався вирівняти спину.                                 Хоч би один суглоб на обличчі Граймса смикнувся, але ні. Хоча його видали очі.      

  Шейн зневажливо (навіть з жалем) відвів очі, розуміючи яка "сталася проблема", він розмірковував. Ситуація загострювалась, бо Рік так і не наважився на якісь дії. Його зброя була на колінах, але він до неї не приторкнувся. Дуло зброї було горяче, а у Ріка забракло духу щоб закричати.        

Чоловік чхнув. Рот розквітав усіма барвами темного. Чорного сяяння.              

 Рік намагався щось вигадати. Він не спливе кров'ю та не помре, але...                                    

  - Пам'ятаєш, як рубанув по нозі Нігана? Усі ті бризки крові, тоді обличчя навіть (перемінилося) перекосило. Ти не міг на себе дивитись. Поглянути на правду. - голос позбавив волі.                                   Невже вона щось з того пригадала?