Родина

 Нормальної розмови не відбулося. Рік замислився й зрозумів, що дівчинка доклала аж занадто багато духовних сил, щоб не вирубитись....

 А він не полишав своїх зусиль та спроб, й усе намагався розговорити її. Передчасно віддавши жуйку без цукру, він з втомою спостерігав, як вона (з великою пошаною на яку була здатна лише дівчинка восьми років), підняла палець угору.

 Схоже комусь зараховано очкі за хорошу витримку. Хоча Рік Грамс, доволі добре усвідомлював, що його витримка похитнулася.             

  - Ніштяк, що Деріл все ж не забарився, так?

 Він намагався не думати.. А Навіщо взагалі  йому використовувати слово 

 "Ніштяк чи Крутезно"?

 На коментар про чудову погоду та перевірку однієї з машин послідував мовчазний погляд. Вони й далі шкандибали.

 Час від часу дівчисько щось мугикала, час йшов.

 Вже через годину чоловік почав помічати, що вона таки трохи виснажилась. Велика кількість води та пігулка подіяли, зробили свою справу найліпшим чином. Їй більше  не так боліло й вона не супилась.

  - Нам дуже звезло, що кулі вгатили у метал та шини. Слухай, а ти там не забилася?

 Тихе, позитивне мугикання. Рік збентежливо вимовив :

  - Стривай-но, стій.

 Ледь-ледь переставляючи ноги, вона зупинилася та подала йому пластир. З лоба в нього дійсно текло. Вона ніяково засунула руки в кишені, але на її подив Рік без усіляких заперечень прийняв його. Карі очі дівчинки засяяли.

 Чоловік досить добре приховував свою симпатію, бо між Карлом та нею була прірва.

 Як в характері, як в поглядах, так і в зовнішності. Граймс-старший прекрасно усвідомлював, що очі її з плином часу стануть тільки темніше. Вони ніколи не посвітлішають, а ще в цих очах не з'явиться такий до болі знайомий проблеск, зелено-темний.

 Але він завжди пам'ятав, що в її очах була сама сильна, ніжна іскра. Її людяність дивувала та надихала. Вони могли пишатися одне-одним. На змученому, втомленому обличчі Ріка з'явилася осяйна, така щира посмішка. Посмішка полегшення та якоїсь доброї родинної злагоди.

 Його навіть перестала мучити думка "що правління розділилося", бо якщо замислитись першу війну вони програли. Що й казати про навалу мерців, ще й декілька місяців тому... Ніган. Так, Ніган змився.

 А він не міг нікому зізнатися, щоб не спаплюжити їхню віру... або залишки тої віри, що ще "була".

 Щоб сказали Деріл, Грейн чи Керол?

 Розгалудження не мінялося. Воно залишилося як є, й це було доволі стерпно. Хоча конгрес вони так і не відбудували, як і довіру з командою (з однією з команд) Єзекіїля.

 Дівчинка почала відмахуватись від комарів, Шейн почала ще більше втомлюватись... Якби не це Рік ще б довго не приходив до тями. Іноді йому здавалося, що його ніколи й не було. 

  ***

 Неохоче Граймс все ж випростався, майнула думка, що якщо з Карлом він напартачив , що далі?

 Виховувати дівчинку, допомагати з усіма проблемами й "навчанням"? Так, все ж це нелегко.

 Він озвався до неї  :

  - Гляди-ж.. Все-таки в тебе руки закривавлені? О землю забила, чи що!? Дай погляну.

 Прискіпливо та невдоволено :

  - Та чого ти! Ти як Деріл. Вічно чіпляєтеся, а мені вже навіть не два рочки!

 Свіжий вітерець придав нових сил, щоб подолати необхідну дистанцію. 

 Зробили зупинку, недовго лише щоб забрати речі зі схованки. Один з мішків виявився дірявим.

 "Ні Карл, Ні Джудіт там не спатимуть. Ясне діло, треба ж ще прихисток буде знайти. Як зазвичай, купа заперечень й проблем буде."

 З'явилися думки про Карла, про той час, що вони провели. Про його обсмалену плоть.

 Дівчинка відсунула пакунок подалі від зогнилих кісток та всілася на декілька хвилин. Ані батько, ані  дівчинка не помітили, що знаходяться біля каплиці та невеличкої галявини.

Доволі швидко вони зібралися. Чоловік незворушно спостерігав. Чи слідкуватиме він й далі? О, це цікаве питання.

 Хто і кого спровокує?