Солодкі губи або Ніган

 Мало по малу звук кроків стихав, а шурхотіння... Цей нестерпний звук, чи то гул, лишень наростав. Залишалося питання : Якщо він не втрапив у дірку довбаного пекла, то звідки звук ?

 Чи то у голові, чи то зсередини, десь там прямісінько у глибині... Під товщей цього болотяного гівна, а якщо він втрапив у аварію, й стікає кров'ю. Стікає своїм потом, кров'ю та кишками?

 Ніган не знав, але все ж наважився... Він чув щось, він гукав...

Треба піднятися та йти.

Ру...

 Він був з дівчиною, чи з тим хлопчиськом... Чи ні?

Ру...

 Йому б не завадило чогось ковтнути, й хоч трохи віддихатися.  Усвідомлення прийшло не одразу, він живий, він зможе вилізти звідси.. А потім буде найочікуваніше, найдовбаніше, що тільки може бути.

 Вони розшукають його, вони вибьють з нього усю хрінь.

Стовідсотково ще й битку заберуть, паскудники.

 Краще вже залишатися у багні, може хоч трохи потягне.

 Втрачене життя його дуже тяготило. Минуле та планування подальшого життя з цілою купкою його коханок. Якщо подумати у цілому світі йому ніхто так і не зміг догодити, а колись Ніган хотів дитину. Чи просто звичайну, спокійну родину?

 Він міг бути нормальним, він міг знову, так...

 Пітьма була оповита жахами та диким страхом, тим почуттям (емоцією) коли його племінник показав зуби, й виставивши руки біг на нього. З усіх сил, так що подих перехоплювало, й від ричання та скиглення, він все одно нічого не міг вдіяти. Підліток все вив та виривався, намагаючись баднути. Нічого не вийшло ні тоді, ні зараз. Духу забракло, щоб вилізти з цієї дурної прірви.

 Крізь відчай, чоловік щось розгледів, щось тьмяне. Коротке, курчаве волосся...

 Такий грайливо-гарний попелястий колір. Жіночі осі та руки розтанули у землі, чутен був лише шепіт :

 Рушай...Рушай! Не помри!

 Дивовижно знайомі губи такі солодкі вчепилися у чоловічий ніс. 

 І тоді Ніган заволав. Схоже у цього чоловіка з'явився шанс.