Місяць перший

[Запис 1 04.12.1664]

Перший день. Ось і він.

Я прибув на нове місце. Мене поставили стежити за лабораторією науково-дослідного інституту — секретною, бо вона не має назви, лише номер: НДІ-89. Я підполковник, і опинився тут лише тому, що вчасно давив на потрібні важелі та підкупив людину в управлінні кадрів. Гадав, що вибив собі спокійне місце. Але те, що я побачив у перший же день, виявилося занадто жорстоким навіть для мене.

Маленьку дівчинку — років дванадцяти, не більше — катували голодом і не давали заснути, розпилюючи спецгаз «№0/45». Встановити її ім'я мені не вдалося. Вона протрималася шість днів, остаточно збожеволіла і померла просто стоячи. Вчені беззупинно фіксували кожну судому. Я спробував поставити запитання, але мені чітко дали зрозуміти: не втручатися. Довелося відступити.

Увечері складав звіти. Зазначив, що дослідники діють суворо за планом — формально до них не підкопаєшся. Хотів написати, що їхня діяльність становить загрозу для самої Партії, але згадав, що Партія особисто санкціонувала ці експерименти.

[Запис 2. 05.12] Наступний день приніс ще більший жах.

Групу цивільних — дітей, старих, жінок — загнали по пояс у холодну воду й ударили струмом. Потім вивели одного зі старих і поставили умову: якщо він натисне кнопку, струм знову вдарить по решті, але його самого відпустять. Спочатку ніхто не погоджувався. Але з кожним новим розрядом людське всередині вигорало. Старий зламався. Він натиснув кнопку й убив усіх.

Найстрашніше з'ясувалося пізніше: цей старий був сибіряком, а всі інші в басейні — його родичі та близькі сусіді. На мить у моїй голові промайнула отруйна думка: Партія мала рацію, «невиправних» дійсно треба винищувати, якщо вони готові на таке заради власних кількох хвилин життя. Після цього старих відвели на допит до старших офіцерів КДБ.

За годину мене змусили переносити документи. Наказали не відкривати, але на обкладинці я встиг роздивитися позначку: «Чорний гриф». Я не ризикнув зазирати всередину. Коли передав папку старшому лікарю, той лише викривив губи в посмішці й сказав повертатися до виконання обов'язків.

[Запис 3] Дні злилися в суцільну сіру смугу: експерименти, звіти, інспекції, перевірка перепусток у науковців.

Я вже й забув, коли востаннє бачив сонячне світло. Усі працівники «об'єкта» живуть усередині комплексу безвихідно. Сам комплекс вражає: побудований виключно з радянських матеріалів, він уособлює монолітність нашої держави. Але найвеличніше, що я тут бачив — це ЕОМ «35/70 Катя». Дивне, надто людське ім'я для обчислювальної машини, тому спочатку я не надав цьому значення. Пристрій здатен обробляти мільярди операцій за хвилину — це просто небачено. Американцям до таких технологій не дотягнутися й за десятиліття. Ось вона, справжня сила соціалізму.

Переглядав описи експериментів над дітьми. Вони постійно твердили, що всі співробітники КДБ — «монстри». Мене це щиро здивувало. Вони навіть не намагаються осягнути важливість нашої професії, на якій тримається весь порядок і спокій СРСР.

[Запис 4] Під час чергової перевірки звітів та виконання рутинних доручень натрапив на нову папку. Хтось у канцелярії проявив недбалість — з пакета випав один аркуш. Я оглянув його: жодного грифу таємності чи штампу на ньому не було, тому я непомітно забрав його собі для вивчення.

Вечір. У коридорі архіву я перехопив лаборанта. Він поводився вкрай знервовано й явно щось ховав. Коли я спробував його зупинити, він мельком тицьнув мені в обличчя посвідчення зі спецдопуском. Дійшов так швидко, що я навіть не встиг перевірити справжність печатки. Проте прізвище я запам'ятав і обов'язково внесу його до вечірнього рапорту: Максим Громов.

Згадав про знайдений папірець і нарешті вчитався у зміст. Там ішлося про експеримент під кодовою назвою «Малюк» стосовно «Групи Б». Назви стають усе дивнішими. Але найважливіше — я нарешті дізнався ім'я головного вченого нашого відділу: Сергій Іванович Чайка, а також дізнався, що наш підрозділ позначено як «Сектор А-1». Решта тексту була заповнена складними формулами та назвами препаратів, з яких я не зміг зрозуміти нічого корисного.