«The Mysterious Ten»: квітковий ельф та археолог

Понад вісімдесят років тому на тернопільський цвинтар приїхали німці й попри заборону почали зводити будинок. В кишені одного з них з Німеччини залишилась насінина лілії квітки-будиночка ельфів наділених магією. Вони жили і помирали з квітами в яких народились та відчували на цьому світі всіх і все ким чи чим вони не були. 

Насінина впала на палю, з неї виросла лілія та синьоокий квітковий ельф з білим як його квітка волоссям. Шум будівництва розбудив потойбічні сили цвинтаря. Розгнівані примари піднялись з могил і збирались нашкодити місту та крихта запечатав їх під фундаментом. Будівельники продовжили мурувати, а квітковий ельф утримував всередині кількох примар, які прослизнули у недобудований будинок крізь захист. 

Сутності виявилися добрими мов діти. Примари видавали різні звуки та задівали речі на будівництві під час ігор. Це лякало людей та викликало у них головний біль. Засмучені сутності вирішили попереджати про свою появу і проявлятися у вигляді пари, що утворюється у чайнику під час кипіння або ставати людиною, яку бачили перед собою. На квіткового ельфа примари перетворитись не могли. 

Квітковий ельф знав, що його будиночок можуть зірвати або розтоптати, квітка може замерзнути чи потонути під зливою й шукав можливості подовжити їй і собі життя, щоб захистити будинок і місто. Він відчув, що місцем здатним на це є заховані під бездонним озером Вікнина джерела. Крапля з них продовжить життя на день одній лілії. Квітковий ельф не мав здатності літати, чи телепортуватися і пересувався веселками. Для створення явища він ловив на долоню відблиск місяця та сонця, туману чи води й йшов куди хотів. 

Спустившись веселкою до джерел він узяв кілька крапель, більше забрати крихта не міг. Могутніми чарами квітковий ельф закрив джерельні краплі, щоб вони не змішались із водою озера Вікнина та пішов веселкою назад. Сяйву, яке допомогло розгледіти дно зраділа болотяниця. Вона мала гусячі лапки та сині очі, могла здіймати бурю, зливу, град, створити туман й без зілля та була єдиним добрим духом озера. Болотяниця рятувала потопельників не лише в Вікнина, а й в паралельному світі від злих мешканців. Вхід до нього був у озері неподалік її латаття. Вихід в наш світ мешканці паралельного світу шукали безрезультатно притягуючи лиш воду дошкою артефактом без написів та візерунків.

Господарі болота злі духи болотяники при появі явища на дні вщент забудованого їхніми кам’яними будиночками висунули з вікон не лише голови з нашорошеними гострими вухами, а й товсті пуза обмотані равликами, водоростями та риб’ячою лускою і спини покриті мохом. Вони вилупили вирячені очі на яскраву дугу із квітковим ельфом і джерельними краплями в руці. Крихта видався їм схожим на людину. Злі духи несамовито заревіли та обернулися на чорних волів. Квітковий ельф не звернув на них уваги. Вони вистрибнули з вікон, перетворились на ченців в рясах і покликали крихту до себе, щоб заплутати і залишити тут.

Квітковий ельф не озирнувся й ображені злі духи покликали величезних губатих та вусатих риб-потвор. Соми зростом з людину ковтали потопельників у озері, носили людей в собі по кілька років, а потім випльовували на берег у тому віці, в якому спіймали. Здивовані нахабством квіткового ельфа риби-потвори згадали розмови людей на березі про крихту з веселками, який запечатав розгніваних примар під фундаментом будинку та не наважились підплисти ближче. Квітковий ельф піднявся на берег, розсіяв явище під водою, створив нове з туману та пішов до своєї лілії. 

Крихта схилився над квіткою, звільнив джерельні краплі від магії та віддав їх лілії. В неї щезло коріння і цибулина. Квітка піднялась на добудований будинок з примарами став початком ще одного захисту від виходу з нього у місто примар. Квітковий ельф заховав лілію під паростки плюща. Від квітки на стіні відокремилась така ж лілія, за нею інша й коли сонце піднялося в небо пелюстки кількох лілій визирнули з-під плюща. Квітковий ельф створив веселку довкола будинку з примарами й поки люди замість лілій над плющем бачили та милувалися нею крихта пішов по ній за джерельними краплями. 

Лілій ставало більше. Квітковий ельф частіше повертався до озера Вікнина за джерельними краплями. В будинок з примарами заселились троє залізничників. Вони були великими і сильними й могли принести багато джерельних крапель та квітковий ельф не відчував в них здатності зануритись у бездонне озеро без страху перед водою і повернутися звідти. 

Крихта спостерігав як залізничники казали один одному: «дякую», «будь ласка», «вибач», «привіт». Ці слова викликали у них посмішки. Вони облаштували майстерню, вручну перемикали колії, знесли необхідні для життя речі та ліжка, стільці, столи без та полицями для книг, телевізор і заселились у кімнати. Одне з приміщень об’єднали з іншим. В першому почали готувати їсти. У друге перенесли телевізор, розставили полиці, поклали у них книги та газети й постійно читали. Квітковий ельф робив те саме. Примари проявлялися, зазирали йому та залізничникам через плечі, раділи малюнкам на сторінках щотижневої газети із дитячим розділом та просили квіткового ельфа їм почитати. По телевізору залізничники дивились різні історії несправжніх істот та ігри в футбол, які з нетерпінням чекали і примари і квітковий ельф. Для зручності залізничники поставили дві маленьких, скромних канапи із тумбочками навпроти телевізора. 

В майстерні люди піднімали трубку телефону, говорили по ньому про певні години роботи для магазинів, своєї роботи та інших, обмінювали гроші на воду, одяг, їжу, оплачували світло і воду в будинку, які примари та квітковий ельф для себе створювали самі й на жаль для них одного дня залізничники зібрали одяг залишив речі, книги та меблі й пішли до виходу. Один з них сказав: 

— Якби не довелося з’їжджати я б тут жив. Де ще знайти житло за такі малі гроші і все через примар яких заспокоїти можна дитячою історією. До речі подав оголошення в газету, хочу продати трохи рослин. Цьогоріч надто їх розрослося.