Вальпургієва ніч

Настя прийшла з роботи схвильованою. Андрій, помітивши, що дівчина якась мовчазна на відміну від звичайного шквалу новин і розповідей офісних пліток, відволікся від комп’ютера і пішов на кухню. Настя задумливо стояла біля чайника і дивилася в стіну.

– Щось трапилось? – спитав він, обіймаючи подругу. – Ти сьогодні якась тиха.

– Ти будеш думати, що я прибацана, якщо я скажу, що мені вже третій день поспіль на кожному кроці бачиться реклама «Містичної десятки»?

– Еммм, тієї самої? Не якоїсь іншої?

– Тієї самої, тури історичними пам’ятками України з цікавою історією, – похмуро відповіла дівчина, пригадуючи їх торішню екскурсію.

– Може вони розгорнули рекламну кампанію? Скоро літо, канікули у дітей, заохочують до туризму.

– Та ні, ти не зрозумів, воно мені прямо мариться. Я дивлюсь на білборд, там реклама турів. Відводжу погляд, дивлюся знову, а там просто якась реклама морозива. І так всюди! Здається, ніби я потроху божеволію.

Андрій дістав дві великі чашки й зайнявся приготуванням чаю. Вулицю неквапливо затягували сутінки. Надворі був майже кінець квітня і день неминуче відвойовував собі години світла, щоб повернути їх ночі лише восени. Годинник показував сьому вечора.

– Почнім з того, що минулого року з нами сталося стільки подій, що назвати тебе прибацаною я не зможу, навіть якщо ти мені скажеш, що чорта побачила, – сказав хлопець, віддаючи Насті її кружку. – По-друге, розберімось з самого початку. Коли ти почала бачити ту рекламу?

– Три чи чотири дні тому. Спочатку я справді подумала, що воно мені просто в рекламі в інсті підкинулось, бо ми там були вже. Таке іноді бувало раніше, але я доволі давно відключила ці рекомендації. Потім я побачила білборд, коли їхала на роботу. Стояла у заторі, а тут він, здоровенний плакат Підгорецького замку і запрошення на екскурсію. Я ще подумала, ніфіга собі вони розійшлися з рекламою, а потім блимнула, а там реклама морозива, типу запрошуємо посмакувати. І так постійно. Чим далі, тим частіше бачу цю хрінь і мені якось стрьомно від цього всього.

– Чого одразу не сказала?

– Спочатку не надала значення, потім подумала, що перевтомилася…

– Ясно. Дивно це все, не заперечую.

– Ти зробив дуже багато помилок у слові «стрьомно», – трохи нервово посміхнулась дівчина, роблячи ковток чаю.

– Та почекай ти панікувати, – сказав Андрій, витягуючи з кишені телефон. – Давай знайдемо їх сайт, де ми бронювали тур у психлікарню і подивимось, що там у них насправді зараз.

Сайт туристичного агентства «Містична десятка» трохи змінив дизайн з того часу, як вони бронювали тур, але загалом все було майже те ж саме. З єдиним виключенням, що не всі тури були доступні. Головну сторінку частково перекривав банер з оголошенням: «Дорогі відвідувачі! У зв’язку з наближенням Вальпургієвої ночі, кількість туристів на локації обмежена. Обирайте відповідально!»

– Що це за оголошення таке? –  здивовано спитала Настя. – Обирайте відповідально? Це ж просто екскурсії.

– Просто екскурсії, на яких тебе може викрасти якийсь прибаханий демон і влаштувати «голодні ігри» з твоєю участю, – слушно зауважив Андрій, роздивляючись ще доступні локації. Тури десятьма пам’ятками української архітектури були розміщені на сторінці у вигляді клікабельних карток. Деякі з них були підсвічені червоним і не натискались, ще кілька підсвічувались зеленим і тільки картка Вінницької психіатричної лікарні була сіра і взагалі неактивна. – М-да, виглядає максимально дивно, якщо чесно.

– Чому картка психлікарні сіра?

– Якби ж я знав. Не хочеться робити зайвих припущень.

– Ти думаєш про те ж саме, що і я. Картка неактивна, бо ми визволили всіх привидів звідти минулого року, а нових не завезли, – сказала Настя, уважно роздивляючись сайт. – Але в чому прикол з іншими місцями?

– Господи, що ми зараз обговорюємо, – трошки нервово посміхнувся Андрій. – Так нам скоро самим буде треба в психлікарню лягати.

– Цікаво, в нашій теж привиди є? Половина Сабурової дачі* стоїть покинута, я б не здивувалася, якби там хтось був.

– Хочеш перевірити?

– Дякую не дуже, – засміялася дівчина, але тут же знову посерйознішала. – У психлікарні я більше не ходжу.

– Треба розібратися, що до чого і чому ти бачиш те, чого нема, і чому саме зараз.

– Ну, я думаю, що з останнім пунктом питань нема, – відповіла Настя, повертаючи увагу Андрія до банера. – Вальпургієва ніч через тиждень. Свято відьом і нечистої сили, шабаші, демонічні витівки й все таке.

– Другий Хелловін?

– Щось типу того. Тому тут якраз все більш-менш зрозуміло. Можливо, наближення Вальпургієвої ночі й той факт, що ми пережили зустріч із надприродним, дали мені змогу бачити більше, ніж зазвичай…

– Так, ну ти, будь ласка, тільки не квапся записуватися до команди братів Вінчестерів, поки що нічого окрім примарних плакатів ти не бачила, – пригальмував Андрій.

– Але чому я взагалі почала це все бачити саме перед таким святом? Можливо, хтось хоче щось мені сказати?

– Ага, тільки хто і що.