Розділ 14. Шістнадцять відсотків

Айві метушливо бігла по поклику Роберта. Думки в її голові плутались, але вона чітко розуміла одне — цей щоденник треба сховати. 

Інженерка на мить зупинилась перед вантажним відсіком в спробі вирівняти дихання, але зрозуміла, що сердцебиття було радше через хвилювання, а не через короткий біг. Зробивший фінальний ковток повітря, дівчина все-ж натягнула свою звичну усмішку і зайшла у відсік.

Щоденник лежав всередині її скафандра, неприємно натираючи груди, але вона не хотіла ризикувати ховати його в каюті, або ще десь на кораблі Роберта, адже не була певна, наскільки він слідкує за усіма.

Андроїд стояв разом з Броком над якоюсь запчастиною, що віддалено нагадала Айві блок зв'язку.

— НУ І ОТ! — кричав Еворан. — НАШО ТОБІ ЗВ'ЯЗОК ЯКЩО МИ ЗАРАЗ БАНАЛЬНО ВЗЛЕТІТИ НЕ МОЖЕМО?!

— Це важлива частина корабля. Її не можна розбирати, — холодно відповів Роберт, обертаючись до дівчини. — Айві, як все пройшло?

— Е... — запнулась дівчина, переводячи погляд між Робертом та Броком. — Та все гаразд... Трішки заблукала. Я не думала, що там може бути цілий лабіринт.

— АГА, я йому сто разів казав, та залатай ти ті тунелі, все одно нікому вони не потрібні! — гукнув Брок.

— Вони — важлива частина мого корабля, — все таким-ж спокійним тоном відповів Роберт. — Ця розмова не має жодного сенсу.

Він затримав погляд на дівчині, ніби намагаючись прочитати її.

— Дякую, що виконали моє прохання, — врешті сухо промовив він. — Сподіваюсь це не викликало надто сильного дискомфорту.

— Хе-хе, — нервово засміялась Айві. — Це навіть нагадало мої пригоди на нашій базі...

Вона намагалась тримати голос рівним, але все одно відчувала, як той зривається на високі ноти.

"Сподіваюсь він не буде надто дотошно розпитувати..." — тривожна думка пронеслась в її голові.

І Роберт дійсно не став наполягати, швидко змінивши тему:
— Що-ж, гаразд. Кораблю більше не загрожує витік енергії, як і замикання систем. Взлетіти ми все ще не можемо, тож я наполягатиму на моєму плані, — він обернувся до Еворана.

— А я повторюю — ЗАСЬ! — викрикнув Брок. — У тебе немає нічого подібного, що зможе підняти цю махіну!

— Можливо, — нахилив голову андроїд. — Але... Скільки до бази?

— Дві тисячі двацять два кілометра, — видихнув Еворан не задумавшись ні на мить. — Плюс мінус сто метрів.

— Що думаєш стосовно цього? — Роберт обережно кивнув на зламаний ховеркрафт.

— Що? — Брок обернувся і завис на кілька секунд, а тоді як закричав:
— ТИ ХОЧЕШ ЗІБРАТИ?!

На його обличчі миттєво зʼявились божевільна посмішка, в перемішку з справжнім азартом.

— ДВА АНТИГРАВ ДВИГУНИ... — почав він тараторити з шаленою швидкістю. — А ЯКЩО ВЗЯТИ ТОЙ, ЩО МИ ВІДʼЄДНАЛИ...

"Про що вони..." — пронеслось в голові Айві, аж раптом, наче удар струмом, цю думку перебила інша — "ВОНИ ЩО, ХОЧУТЬ ЗІБРАТИ ХОВЕРКРАФТ?!"

— Тоді керування — буде проблемою, — сухо заперечив Роберт слова малого.

— ТА ЯКЕ КЕРУВАННЯ, КОМУ ВОНО ТРЕБА! — все-ще збуджено кричав Брок. — НАМ ГОЛОВНЕ — ШВИДКІСТЬ!

— Я б волів, щоб шанси на виживання в цій операції були вищими за дванадцять відсотків.

Після чого вони синхронно обернулись до дівчини і Брок почав:
— Ми тут хочемо...

Але інженерка перебила його:
— Зібрати ховеркрафт? — після чого, задумавшись, виправила сама себе. — Ні, ховеркрафт на двох не взлетить... Ховербайк?

В її очах також блиснув чистий інженерський інтерес.

— А Я КАЗАВ, ЩО ТИ ШАРИШ! — аж підстрибнув Еворан.

— Але... ми збираємось це зібрати тут? — дівчина окинула поглядом той безлад, що відбувався навколо.

— Та тут є все, шо нам треба, — усміхнувся на всі зуби Брок. — Я і в гірших умовах збирав штуки, що служили мені роками!

— Дивись сюди! — Брок уже підскочив до понівеченого каркаса ховеркрафта, розмахуючи руками, наче диригент перед вибухом. — Відриваємо цю важку кабіну до біса. Залишаємо голу раму і сидіння. Той антиграв, що ми зняли, кріпимо прямо під задню вісь! А щоб дати йому справжнього копняка — пускаємо охолоджувач реактора напряму в систему впорскування!

Айві аж поперхнулася. Її очі розширились, а рука мимоволі потягнулася до грудей, де під скафандром сховався щоденник.

— Ти з глузду з'їхав?! — вигукнула вона, і її інженерний інстинкт миттєво пересилив будь-яку тривогу. — Це буде не ховербайк, це некерована ракета! Запуск охолоджувача напряму дасть тисячу відсотків тяги, але без стабілізаторів ти розмажешся об першу ж стіну каньйону ще до того, як вилетиш на поверхню!

— Зате як епічно! — зареготав Еворан, ляскаючи металевою лапою по корпусу так, що той жалібно застогнав. — Головне — вирватись, а там у пустелі можна летіти хоч боком!

— Ні, ні і ще раз ні, — Айві рішуче підійшла ближче, вказуючи на поплутані дроти. — Нам потрібен контроль. Якщо ми зберемо цю... штуку, я повинна повністю переписати плату управління. Ми пустимо енергію через розподільник. Так, швидкість впаде, але принаймні апарат буде слухатися керма, а не власної спраги до самознищення.

Роберт, який увесь цей час мовчки слухав їхню суперечку, повільно підійшов до блоку зв'язку, через який вони сперечалися хвилинами раніше. Не змигнувши оком, він запустив пальці в надра високотехнологічної панелі і з різким хрускотом вирвав звідти невеликий, ідеально гладкий багатогранник, що світився холодним блакитним світлом.

Брок аж рота роззявив: 
— Ей! Ти ж сам казав, що це не можна чіпати!

— Ситуація змінилася, — беземоційно відрізав андроїд і простягнув деталь Айві. — Мікрогіроскоп із матрицею векторизації тяги. Інтегруй його у свій розподільник. Це дозволить компенсувати асиметрію саморобного корпусу. Імовірність успішного польоту зросте до 38,7 відсотка.

Айві обережно взяла деталь, відчуваючи, як вона ледь помітно вібрує в долоні.

— Це... неймовірна технологія, — прошепотіла вона, вже прокручуючи в голові схему підключення. — Гаразд. За роботу.