Розділ 4. Поки все працює

Брок розмахував руками, викрикуючи різні образи в бік механізму.

— ТРЯСЦЯ ЙОГО МАТЕРІ! — він гупнув ногою по шматку металу, і той брязкнув так, ніби знущально відповів.

Айві мовчки тримала в руках один із інструментів, намагаючись бодай вставити слово, але Еворан не давав їй і шансу. Він уже забув про все на світі, крім власної боротьби з упертим пристроєм. Його рухи були швидкими, різкими, у повітрі літали іскри, а на щоках блищали краплини поту.

— ЯК ВОНО МОЖЕ НЕ ПРАЦЮВАТИ, ЯКЩО Я ВСЕ ПРАВИЛЬНО ЗРОБИВ?! — кричав він, коли черговий спалах освітив його лице. — ТУТ ЖЕ ВСЕ ПРОСТО: ЖИВИШ, СТАВИШ, ВМИКАЄШ!

— Можливо, ти переплутав… — несміливо почала Айві.

— Я НІЧОГО НЕ ПЕРЕПЛУТАВ! — перебив він її, і знову врізав гайковим ключем по корпусу. — ЯКЩО ЦЯ ШТУКОВА НЕ ЗАПУСТИТЬСЯ, Я ЇЇ ВИБ’Ю В ПЛАНЕТУ РАЗОМ ІЗ СОБОЮ!

— Але я справді думаю, що проблема ось у цьому вузлі, — більш настирливо промовила інженерка, вказуючи на один із елементів.

— ТА ЯКА ЩЕ ПРО... — гаркнув Брок, але, слідкуючи за пальцем дівчини, різко замовк.

Кілька секунд тиші зависли в повітрі, чути було лише гудіння старих вентиляторів поруч з зеленню. Брови Брока звузились, він нахилився ближче, смикнув за кабель, перевірив контакти. Потім, мов удар блискавки, його обличчя осяяло прозріння.

— А, ти права! — радісно вигукнув він. — Ну от, бачиш! Я ж завжди казав: треба слухати мене!

Айві закотила очі, але м’яко всміхнулась, підсуваючи йому потрібний інструмент.

— Я ж тобі тільки що сказала…

— Деталі, — відмахнувся Брок. — У нас тут велика наука, не час сперечатись!

Він одразу занурився в роботу, вже без крику й лайки. А коли Айві нахилилась поруч, вони вдвох почали злагоджено щось крутити, під’єднувати, перевіряти. Іржаві панелі та хаотичні дроти під їхніми руками поступово набували сенсу.

***

Решта групи сиділа мовчки, зрідка кидаючи погляди на телевізор, який увімкнув Лео. Пікал дозволив йому знайти щось "для відпочинку", аби шахтар не нудьгував.

Лео, буркнувши про місцевий вибір, знайшов те, що найбільш схоже на розважальне кіно й, закинувши ноги на столик, втупився в екран.

Тим часом Кріі разом із Дорою попрямували до іншої кімнати житла. Усередині панувала тиха вологість, і повітря пахло землею та чимось терпким — як після дощу. Уздовж стін стояли ряди глиняних горщиків, а між ними — невеликі прозорі куполи, під якими зеленіли дивні паростки. Деякі рослини тягнулися вгору тонкими стеблами, інші розросталися низько, вкриваючи кам’яні полиці м’яким листям.

Світло падало згори тонкими смугами — від ламп, підвішених на тонких проводах, — і в кожній рослині воно відбивалося по-своєму: то срібним блиском, то глибоким мідним відтінком. Усе тут було розставлено з дивовижною точністю: кожен горщик, кожен купол мав своє місце, ніби це була частина великої живої схеми, зрозумілої лише тому, хто створив її власними руками.

— Ось цю, наприклад, я використовую, коли Брок… заводиться більше, ніж зазвичай, — лагідним голосом промовив Пікал.

У його руках були завиті листки, на кожному оберті яких виднілися маленькі бусинки — жовтуваті ягоди, що відбивали світло, мов краплини меду.

Дора ледь не вперше за довгий час відчула себе спокійною. Ці повільні розмови про рослини повертали її в дитинство — у часи ще до початку війни.

— А цю — коли хочу розвеселити його, — Кріі вказав на яскраво-червону квітку. — Її пелюстки чудово діють на нервову систему.

— Звідки ти це все знаєш? — обережно запитала дівчина.

— Я… колись був... назвімо це "лікарем", — з ледь вловимою тугою в голосі відповів Пікал.

— А ти…

— Ні. І я не хочу про це говорити, — з легкою загрозою перебив Кріі.

— Вибач, — опустивши погляд, прошепотіла дівчина.

Пікал кілька секунд дивився на неї, після чого важко видихнув і вже збирався щось сказати, як раптовий голос Брока перебив його:

— МИ ВСЕ ЗРОБИЛИ!

Дорі здалося, що щось важке й металеве впало у кімнаті, де були інші.

— І ЩЕ Я ПРИНІС ДЕЩО ЦІКАВЕ!

Кріі щиро посміхнувся, слухаючи голос Еворанa, і, кивнувши сам до себе, вказав на двері:

— Гадаю, нам краще повернутись до нього. Він не з тих, хто любить чекати.

Повернувшись до решти команди, вони побачили Брока, який сидів на якійсь величезній запчастині. Айві досі стояла на сходах, бо те, що приніс Еворан, займало весь прохід. На її обличчі була сором’язлива посмішка, яка так і кричала: "Вибачте, я не знаю, як так сталось".

— Ну, коротше! Ось це, — почав він, стрибаючи на знахідці. — Генератор змінних хвиль. Одна з основних запчастин для побудови стрибкового двигуна!

— І навіщо ти приніс це сюди? — піднявши брову, запитав Кріі.

— ЯК ЦЕ НАВІЩО?! — вибухнув Брок. — Щоб вам показати!

— Як ти взагалі це дотягнув сюди? Воно ж ледь не вдвічі більше за тебе, — сміючись, запитав Лео.

— О, ха! Секрет фірми! — вишкірився Еворан.

Шахтар перевів погляд на Айві, і та лише скинула плечима, ніби кажучи: "Не питай".

Роберт підійшов до старого знайомого й допоміг тому зістрибнути.

— У вас таких багато? — запитав він.

— Хе! Та на кожній з тиї бляшанок! — задоволено відповів Брок.

— Інсталяція займе… циклів шістдесят? — задумливо промовив Роберт.

— Я шо, схожий на якогось дилетанта?! Впораюсь за сорок! — вибухнув Еворан. — Особливо якщо ця мала мені допоможе!

Він різко обернувся до Айві, і та від здивування аж підстрибнула.

— Я багато інженерів і всяких… — Брок на мить замислився, — і інших пустозвонів бачив! Але ти явно маєш клепку!

— Д... дякую? — невпевнено сказала Айві.

— Та не будь такою скромною! — вибухнув реготом Еворан.

— Броке, не тисни на дівчинку, бачиш, як вона в сходи вжалась? — спокійно промовив Пікал.

— Та я шо! — почав бухтіти Брок, але погляд Кріі швидко його остудив, і він обернувся до інженерки: — Але ти тойво, ну, якшо не хоч — то я ж не заставляю!