Розділ 37. Мел

— Є! — вигукнула Айві, тримаючи в руках дисплей планшета.

— Що «є»? — перепитав Сет.

— Я витягнула якісь дані, — швидко промовила інженерка. — Але не знаю, які саме. Просто змогла дістати все, що було на цих серверах. Мова мені не зрозуміла.

— Сподіваюся, тут є те, за чим ми сюди йшли, — кинув Віктор. — Тепер униз?

— Так. Знаходимо Лео та Пола - і вшиваємось звідси.

Скаут позадкував до Айві, не зводячи очей із дверей технічного коридору.

— Доро, слідкуй за цими дверима, — сказав він, проходячи повз і кидаючи погляд на вихід із кімнати.

Підійшовши до тих дверей скаут на мить зупинився і промовив :

— А там немає ніяких планів корабля? Або хоча-б розташування проходів на нижні рівні?

— Не бачила, — зніяковіло відповіла інженерка.

— Тоді йдемо. Айві, ти знаєш що робити.

Інженерка сховала планшет до наплічника і рушила до дверей. Вже звичним рухом вона зняла панель, підключила свій пристрій, натиснула на кнопку. Але цього разу двері не піддались.

— Ой, хм. Ого. Тут щось інше, — тихо пробурмотіла Айві невдоволено.

— Що сталось? — кинув медик.

— Схоже тут якийсь інший рівень блокування. Простий імпульс не працює. Можливо щось схоже з ліфтом, — відповіла дівчина, знову дістаючи планшет з наплічника. — Я спробую дещо.

— Ми на правильному шляху, якщо вже двері захищені, — промовила Дора.

***

Лео вглядається в темряву довкола. Здавалось, що та окутує кожну його частинку.
Вона була іншою. Не такою, як у шахті, де він колись заблукав з друзями, шукаючи приховані тунелі. Там була жива тиша, наповнена очікуванням пригоди. Тут - мертва, липка, як кров.

Школа шахтарів. Нижні рівні. Лео сидить на черговій лекції перед підготовкою до екзаменів. Його очі ковзають аудиторією в пошуках Саймона. Після попередніх "зривів" уроків - їх розсадили якомога далі один від одного. Але це не те, щоб дуже допомагало.

— Збір завтра одразу після сніданку. На рівні M-7, — продовжував говорити чоловік в центрі аудиторії.

Спікером був старший шахтар. Кремезний чоловік з бритою головою. Його зелені очі здавалось були спрямовані прямо на Лео в той момент, коли він вчергове повторював про техніку безпеки.

— Тому я наполягаю на тому, щоб ви поділились на групи заздалегідь. І до завтра вже мали чіткого лідера.

На обличчі Лео зʼявилась радісна посмішка. Старшаки йому розповідали про цю частину екзаменів. І він чекав її найбільше. Кожна група отримає завдання по добуванню різних матеріалів.

— Можливо мені пощастить і мене відправлять за Люмікором, — пробурмотів Лео сам до себе. — Але шансів не так багато, враховуючи наскільки Ренуар мене недолюблює.

— Добре. Можете бути вільні, — підсумував чоловік, — І не встрягайте у неприємності до завтра.

Лео знову осяйнуло – це було сказано йому. Він повільно підвівся і рушив туди, де раніше бачив Саймона. Той стояв поруч з іншим знайомим - Натаніелем. Вони були разючим контрастом:

Саймон - високий, худорлявий хлопець з довгим синім волоссям. Численні пірсинги в носі та вухах створювали враження, ніби йому місце за музичним інструментом, а не в шахті. Натаніель, навпаки, був низеньким, ледь не на голову меншим за Лео, і повненьким. Його карі очі завжди дивилися з такою добротою, ніби він був готовий віддати останній шматок хліба. Коротке волосся каштанового кольору нагадувала молодого їжака, чиї голки ще не затверділи.

— Тоді так, беремо ще Мел і Артемідаса, — промовив Саймон якраз в моменті, коли Лео підійшов до них. Його голос звучав дзвінко і ритмічно, ніби він проспівував кожне слово.

— Що думаєш про них, Лео? — запитав Натаніель, дивлячись на задоволене обличчя друга.

— Хм. Я думаю, що Артемідас точно буде в нагоді. А ось Мел... — кинув молодий шахтар, оглядаючи людей довкола в пошуках дівчини. В його голосі було чутно легке хвилювання.

— І саме тому нам треба її взяти в нашу групу. Інакше старий точно підсуне когось! А з нею хоч посміятись можна, — відповів Саймон розпливаючись в широкій посмішці.

— Ну, я не маю ніяких проблем з нею, — зашарівшись відповів Лео.

— Давайте ще запитаємо у Артура. Можливо він обере нас, а не тих дурників, — тихо додав Натаніель показуючи поглядом на групу, що вже виходила з аудиторії.

— Чудово. Тоді я - до Артура. Ти до цього велетня. А Лео - до Мел, — підсумував Саймон.

— Чому саме я до неї? — трохи розгублено запитав молодий шахтар.

— Бо в її імені також три букви. Логічно? — кинув Саймон з легким сміхом.

— І не посперечаєшься. — додав Натаніель.

— Все, я побіг. Мені треба забігти ще до мами в майстерню, — кинув Саймон направляючись до виходу, — я вас наберу пізніше.

— Або ще краще, зустрічаємось в мене в кімнаті після вечері, — кинув Лео. — Треба ж обговорити план на завтра.

Саймон кивнув, підморгнув Лео, а тоді, наспівуючи якусь невловиму мелодію, побіг до виходу. Натаніель добродушно усміхнувся, поплескав Лео по плечу і поволі рушив слідом, поправляючи свій наплічник.

***

Айві вже з десять хвилин вовтузилась із дверима, але ті вперто не піддавались. Вона тихо лаялась собі під ніс, проте не припиняла спроб їх відкрити.

— Дурні двері. Чому ви не хочете йти на співпрацю? — буркнула вона, змінюючи протокол зв’язку на планшеті.

— Як успіхи? — озвався Сет.

Айві повільно обернулась і глянула на нього так, ніби могла прорізати поглядом сталь.

— Я... — почала вона.

— Гаразд-гаразд, не відволікаю, — швидко відступив скаут, піднявши руки.

"Не думав, що ця дівчинка може дивитись так, ніби я здобич..." — майнула думка в його голові.