Розділ 34. Ціна Імпровізації

Айві не могла відвести погляду від того, що відбувалося на підлозі. Чорний слиз, який ще мить тому був просто огидними плямами, тепер пульсував і звивався, набуваючи обрисів. Три окремі, моторошні згустки, ніби виплюнуті з надр цього проклятого корабля, повільно, але невпинно зростали, народжуючи щось незбагненне.

Її серце відчайдушно калатало, відлунюючи в шоломі. Холодний піт стікав по спині — попри захисний костюм. Це було не просто чудовисько, з яким вони вже стикались. Це було щось гірше. Щось, що регенерує. Що множиться. Що не помирає.

— Назад! — вигукнув Сет, роблячи крок уперед. Його руки міцно стискали зброю, готову до пострілу.

Його тіло напружилося, а розум - прояснився. Попереду - лише вороги. Позаду - ті, кого він повинен захистити.

Дора підняла зброю й націлилася на найближчу ціль. Та все ще нагадувала скупчення слизу, але з кожною секундою зростала, набираючи форму.

Віктор зробив два кроки вбік, прицілюючись у найбільшу калюжу.

Сет зробив коротку серію пострілів у найближчого, розбиваючи сформоване тіло.

Дора миттєво зреагувала на його дії й підтримала вогонь, випустивши два точні постріли в мацаку, що вже тяглася в їхній бік.

— Цільтесь у середину! — вигукнув Сет.

— Де ти бачиш тут середину?! — крикнула Айві, переводячи приціл то на одну істоту, то на іншу.

В цей момент одна з істот, що досі була лише пульсуючою масою, остаточно набрала форми. Її чорний, блискучий силует витягнувся. Десятки тонких, слизьких мацак розправилися, наче пазурі - готові до удару. Вона ривком кинулася вперед, прорізавши затхле повітря камбуза, і величезна, налита чорним слизом, мацака з моторошним свистом розсікла простір, націлившись прямісінько в Сета.

Той зреагував блискавично, його досвідчений мозок скаута спрацював ще до того, як свідомість усвідомила загрозу. Він різко відстрибнув убік, притискаючись до холодної, заляпаної слизом стіни, ухиляючись від смертоносного удару, який міг би розірвати його навпіл.

"Якщо вони влучать по мені - я труп", — несамовито кричали його інстинкти, посилаючи хвилі адреналіну по всьому тілу.

— Сете! — викрикнув Віктор. Його голос, спотворений шумом бою, пролунав у комунікаторі.

— Я в порядку! — проричав скаут, попри задишку, що важко розривала груди. Його голос був хрипким, але сповненим рішучості. — Відходимо! Усі назад!

Але в ту ж мить, ніби за сигналом, друга істота, що вже повністю сформувалася і була помітно меншою за першу, несподівано стрілою кинулася вперед. Її тіло, позбавлене чітких обрисів, нагадувало ідеально сформовану кулю концентрованої чорної рідини, що з неймовірною швидкістю вилетіла ніби з водяної гармати. Вона пронеслася крізь повітря з низьким, утробним стогоном, що відбився від металевих стін, прямісінько в скаута, який щойно уникнув першої атаки. Сет ледве встиг впасти на підлогу і відкотитись, уникаючи удару.

Дора та Віктор, незважаючи на паніку, що стискала горло, діяли як одне ціле. Їхні гвинтівки випльовували лазерні промені, які з шипінням врізалися у драглисте тіло більшої істоти. Десятки пострілів один за одним прошивали її, прорізаючи дірки, з яких фонтанував чорний слиз, осідаючи на стінах і підлозі бризками, що одразу ж починали звиватися. Проте, здавалося, це лише дратувало чудовисько, а не шкодило йому.

Тим часом Айві, попри хаос навколо, інстинктивно оцінювала простір. Погляд інженерки, натренований шукати рішення, ковзав по понівеченому камбузу, відмічаючи кожен елемент, що міг би стати важелем у цій відчайдушній боротьбі. Її погляд зачепився за товсту, металеву трубу, що тягнулася по всій кімнаті під самою стелею. Вона починалася у стіні позаду них, перетинала весь простір, ніби вена, і зникала за масивними металевими плитами, що знаходились під стінкою з дальнього боку приміщення.

"Хм, можливо в ній плазма?" — подумала Айві. — "Якщо все зробити правильно - може вийти… якщо я не помиляюсь щодо її вмісту."

— Відволічіть їх! Маю ідею! — крикнула вона в загальний канал.

— Яка ще в біса ідея! Ми відступаємо! — гаркнув Сет у відповідь, його голос був сповнений люті та роздратування.

— Ага, а потім нас затискають у вузькому тунелі, де ми навіть розвернутися не зможемо?! — відмахнулася інженерка. Її рішучість заглушала страх. Вона знала, що відступати - це самогубство.

— Потрібно розібратись з ними тут і зараз! — І не чекаючи відповіді, рвонула до тих самих плит, де труба зникала. Її рухи, попри всю незграбність скафандра, були на диво швидкими та цілеспрямованими.

Скаут вскочив на ноги. Краєм ока він помітив, як чергова мацака, з моторошною швидкістю наближається до забрала його шолома. Він різко змахнув рукою, відчувши несподіваний прилив енергії, що поширився по його тілу. Це була не просто сила, а щось більше, що дозволило йому відбити атаку, відчувши, як щупальце ковзнуло по рукавиці, не завдавши шкоди. Він міцніше стиснув гвинтівку, його погляд миттєво переключився з Айві на монстрів, готовий прикрити її, попри весь свій гнів на її самовільність.

— Гаразд, зроблю все що можу. — буркнув він.

Дора, усвідомивши, що одна з істот ось-ось кинеться на Айві прийняла швидше рішення. Вона відбігла вправо, вдарившись об дальню стіну кімнати. Дівчина відчайдушно замахала руками, намагаючись привернути увагу одного з монстрів, сподіваючись відволікти його від Айві, що бігла до плити. Її дихання було уривчастим, а серце калатало так, ніби хотіло вистрибнути з грудей.

На мить здалося, що істота відреагує, але її слизький погляд залишався прикутим до інженерки. Коли Дора побачила, що її ігнорують, розчарування миттєво змінилося люттю. Вона не могла дозволити істоті кинутись на Айві. Зі стиснутими зубами, вона зробила декілька прицільних пострілів у бік мацаків, що звивалися, сподіваючись хоч якось зачепити їхню увагу. Лазерні промені врізалися у слизьке тіло, залишаючи по собі короткі спалахи світла, але монстр не здригнувся.