Розділ 32. Витратний матеріал

Сет відкликав Айві, а сам наблизився до люка та драбини. Він злегка нахилився, тримаючи зброю напоготові, й вдивився вниз. Окрім щаблів і слідів крові, змішаної з чорним слизом, нічого не було видно. Рідина тяглася тонкою, майже живою лінією, стікаючи нижче, у темряву.

Він перевів погляд на інженерку, що застигла за кілька кроків позаду, стискаючи свій пристрій. Жестом наказав їй відступити ще трохи - так, щоб вона точно була поза зоною потенційної небезпеки.

Сет глибоко вдихнув і вдарив прикладом по драбині. Глухе, різке відлуння прокотилося вниз, рикошетом відбиваючись від стін шахти, доки не розчинилося в далекій порожнечі.

— Нічого не бачу, — промовив він у загальний канал.

— Ми будемо йти вниз драбиною? — тихо запитала Айві.

— Не схоже, що в нас є інший вибір, — відповів скаут.

— Може, повернемось і перевіримо інші кімнати? — обережно запропонувала Дора. — Там були ще дві, які ми не досліджували. Думаю, це склад. Може, знайдемо щось… корисне?

Сет важко видихнув, ще раз поглянувши на спуск. Його інтуїція підказувала: якщо йти прямо вниз — нічим хорошим це не закінчиться.

— Гаразд, — сухо сказав він.

"Були б у мене мої… інструменти - все було б куди простіше…" — майнула думка.

— Зачинити люк? — перепитала Айві.

— Так, — відповів Сет, міняючись із нею місцями.

***

Зачинивши люк, Айві доєдналась до команди, і вони рушили до місця входу.  
Сет йшов першим, тримаючи зброю напоготові. Віктор - замикав. Дівчата трималися між ними.

Діставшись до коридору, що вів у бік ліфта, група помітила: робот стояв посеред купи слизу, ніби потопаючи в ньому.

— Він... сам підняв її, прибираючи... — обережно озвалась Айві.

— Або істота десь поруч. — сухо додав Віктор.

І вже за мить, ніби підкріплюючи слова медика, з-за повороту, що вів до шлюзу, показався кінчик мацаки.

— Назад! — крикнув Сет, направляючи зброю на істоту.

Але ніхто не поворохнувся. Всі лише націлили зброю в очікуванні чогось.

Сперечатись часу не було, Сет прийняв бойову позицію - ліва нога трохи попереду, корпус злегка нахилений. Він притулив приклад до плеча, щільно притиснувшись до нього щокою для фіксації прицілу. Активував голографічний приціл та заплющив ліве око.
Долоня правої руки щільно охоплювала руків’я, палець завис над спусковим гачком. Ліва - притримувала цівку, щоб та не провисала. Він глибоко вдихнув, вивіряючи подих - і завмер.

Мацака повільно тягнулась до робота, і вже за декілька секунд зʼявилась інша. А за нею - третя. Сет зробив короткий жест лівою рукою, стримуючи вогонь інших.

— Нехай вона підійде ближче, не хочу щоб втекла, — тихо промовив він по загальному каналу. — Я вистрілю першим. Ви - після мене.

За десять секунд істота зʼявилась в повний ріст. Десятки мацак схопили робота, ніби вивчаючи, що він таке. І в цей момент пролунав постріл. Лазерний промінь вилетів з гвинтівки Сета і з надзвичайною швидкістю полетів в бік істоти, освітлюючи коридор легким червоним світлом, що злегка відбивалось від стін. Істота, здавалося, всім тілом обернулась на групу, але не встигла зробити і кроку, як промінь прошив її тіло, залишивши в ній тонку дірку. А вогонь інших, здавалось, не залишив їй і шансу. За мить її тіло вже налічувало десятки дір крізь які було видно двері ліфту.

Але на подив групи, воно не впало. Не видало ні звуку. Просто зробило різкий ривок в їхній бік, забувши про робота. Її рани почали затягуватись, заповнюючись слизом.

— Дідько! Цільтесь в щупальця! — проричав Сет зробивши крок вперед, щоб істота реагувала тільки на нього.

Він почав прицільно розстрілювати мацаки, ніби намагаючись відділити їх від тіла.
Віктор та Айві хаотично поливали істоту вогнем, поки не розрядили картрдиджі їх гвинтівок. Дора вицілювала мацаки не гірше за скаута, майстерно відсікаючи їх одна за одною.

Істота повзла значно повільніше, але, схоже, не збиралась здаватись.

— Відходьте! У кімнату з колбами! — вигукнув Сет, дістаючи новий картридж.

Віктор і Айві попятились назад, перезаряджаючи зброю, поки Дора продовжувала прицільно стріляти, роблячи невеличкі кроки назад. Здавалось, істоту дуже обурювало те, що її здобич продовжує чинити опір, а відсічені кінцівки - назад не приростали, що значно сповільнило її.

Група вже наближалась до дверей, коли Сет випустив нову чергу, що поцілила в центральне щупальце. З нього бризнула зелена рідина, а тіло істоти почало різко набухати. Вже за секунду - воно розлетілось на шматки вкриваючи весь простір довкола чорним слизом і зеленою рідиною.

— Що це, бляха, за тварюка? — промовив Віктор, важко видихаючи.

— Головне, що вона - смертна. — сказав Сет, роблячи кроки до місця, де секунду тому стояла істота. — Стійте на місці. Я перевірю що з нею.

Айві швидко переводила погляд між Сетом, істотою і Дорою.

— А ти мітко стріляєш!

— Д-д-дякую, — промовила Дора, — Я й сама не очікувала від себе такого. Чесно кажучи, мало практикувала. Коли проходила підготовку лише. Ну, і трішки з батьком.

— Знати б, чому вона вибухнула. Не схоже, що її сильно хвилювали отримані поранення. — сказав Віктор.

— Можливо - все-таки кількість ран мала значення. Або я поцілив у щось, що призвело до такого. — відповів Сет. — Якщо вона тут не одна - треба буде перевірити.

Скаут нахилився і кінчиком приклада торкнувся зеленої рідини. Вона також була вʼязка, але менше ніж чорна. І менш однорідна. Здавалось, що в ній плавають мініатюрні шматочки чогось.

— Гаразд. Йдемо далі. — сказав він, піднімаючись. — І будьте напоготові. Я думаю, це далеко не останнє що нас тут чекає.

***

Робот як ні в чому не бувало продовжував стояти в слизі. Проходячи повз нього, Айві легенько підняла його і звільнила з полону вʼязкої рідини. Той лише злегка мигнув у відповідь зеленим індикатором.